Форум » ТРАДИЦИЯ И ТРАДИЦИОНАЛИЗМ » ЧТО ТАКОЕ МОДЕРН С ТОЧКИ ЗРЕНИЯ ТРАДИЦИОНАЛИСТА » Ответить
ЧТО ТАКОЕ МОДЕРН С ТОЧКИ ЗРЕНИЯ ТРАДИЦИОНАЛИСТА
ВанХеда: Особенность понимания Модерна «Интертрадиционал» позиционирует себя как сообщество интертрадиционалистов, а не гиперэкуменическое объединение представителей разных традиций. Традиционалисты занимают надконфессиональную, метапарадигмальную позицию, рассматривая традиции не изнутри, а извне. «… Интертрадиционал утверждает, что существовала изначальная, универсальная для всего человечества Традиция-Идея, но актуализировать эту Традицию может очень маленький процент людей. Эти люди и должны сформировать археократию. Традиционалисты не являются религиозными фанатиками или даже просто истово верующими исполнителями всех обрядов и запретов. Но традиционалисты отрицают и ценности современного мира, т.е. ценности либерального эгоизма, постмодернизма и капитализма» [Волынский А. Re: Антисемитизм и антииудаизм Лютера // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=76&t=4032&start=50#p26002]. Деятели «Интертрадиционала» – представители прежде всего секуляризованного Запада (шире – мира, в той или иной степени секуляризованного Западом), исходящие из философского наследия Модерна (Нового времени). Человек эпохи Модерна «… хотел стать Богом как раз потому, что был Частью, манифестирующей Целое. А если Целое сокрыто в Потенциальном (Deus Absconditus деизма), то Часть занимает Актуальное, и утверждает себя представителем Целого здесь-и-сейчас. Смещение акцента на Часть с полным затмением Целого происходит уже намного позже, в конце 18 – начале 19 вв. Тогда Бог превращается в Ничто, которое становится основой для всех экзистенциальных экзерсисов 20 века» [Борозенец М. Re: Традиционализм vs. гностицизм // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=41&t=2567#p17684]. Классические традиционалисты (от Р. Генона и Ананды Кумарасвами до Ю. Эволы и А. Дугина) видят Модерн как извращение, иллюзию («майю»), осуществленную «криптосатанистами» («иллюминатами»), а за ней есть «истинное бытие» – Традиция. И видели преодоление Модерна в Традиции – Интегральной, Примордиальной, Полярной, и не в калейдоскопе традиций (Нью-Эйдж). Современные интертрадиционалисты наоборот – используют духовное наследие традиций и философское наследие Модерна как закономерного пункта на пути развития Традиции, для «битвы за Постмодерн» [Борозенец М. Re: Исламская нация // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=86&t=1556&start=50#p15367]. Иными словами, интертрадиционалист провозглашает: «… Да, я славлю Современность – великое время финала игр олимпийских богов, когда Зевс передаёт факел тому, кого нельзя увидеть и назвать, и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!» [Бутузов Г. Несколько слов о традиционализме // http://www.drugie.ru/page/1/6231/133/author/publ/]. В Интертрадиционализме Модерн (Новое время) рассматривается как закономерное явление: «… К Модерну можно относится по разному, как к тотальной Антитрадиции, полная победа которой и будет означать Финис Мунди, и как к необходимому этапу очередного спирального цикла, где через отрицание-отрицания возникнет Новое Начало» [Волынский А. Re: Шимон Перес и Лев Толстой // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=12&t=5524&start=60#p34717]. Модерн образно сравнивается с технологией дистилляции, которая пришла из алхимии на смену «традиционного брожения»: «… первый спиртовой дистиллят называли не иначе как «aqua vitae» – «вода жизни», и мнился он эликсиром, жидким Философским Камнем … Язычество и вообще этническая среда – это брожение, то есть естественный процесс смешения и расщепления глюкозы, с последовательным незначительным выделением спирта (3-8%) перед распадом в полный уксус. Тогда как дистилляция – это «высокотехнологический», супранатуральный процесс выделения абсолютной эссенции (максимума спирта) из забродившей массы. Программа Модерна – это ничто иное как дистилляция предыдущих эпох, добыча эссенции «чистого Духа» и отброс посторонних языческих примесей. Эта технология просматривается везде, от разнообразных очистительных реформ (которые якобы очищают религию от наносов времен, а на самом деле искусственно дистиллируют до уровня чистого рацио), до дистилляции нефти, этой черной крови Земли, в бензин, которым мы кормим наши железные протезы … Традиция – это сырье для переработки Модерном … Надоело пить чистый спирт Модерна – пейте разнообразные коктейли Постмодерна, крепленые браги и спиртовые настойки. А ведь иногда такого намешаешь, что вовек не придешь в себя … А мы напоследок задумаемся – была ли водка замешана в браге примордиально? И является ли процесс дистилляции в таком случае религиозной технологией, восстанавливающей изначальную чистоту эликсира?» [Борозенец М. Модерн как дистиляция // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=78&t=2284&p=16847#p16843]. В этом смысле «внимания к опыту Модерна», «признания ценности Модерна как исторического этапа на пути Великого Делания» и т.д., позитивными коннотациями наделяются и некоторые практики Модерна, получившие ранее в общественном сознании неоднозначные оценки. Например, масонство реабилитируется как «интегральная эзотерика Модерна»: «… Масонство – это прежде всего политическое движение традиционалистов. Основной принцип масонства – это запрет на обсуждение религиозных вопросов внутри ложи. В эпоху после Реформации и Религиозных войн как католики, так и протестанты разных деноминаций, которые враждовали между собой даже сильнее чем католики, нуждались к возвращению к Архэ. Масонство – это романтический двойник эпохи Просвещения. Интертрадиционал повторяет диалектический цикл и по идее должен стать тем чем было масонство для Просвещения, но уже в эпоху Постмодерна. Как масоны противостояли и Рационализму и Религиозному Фанатизму, так Интертрадиционал противостоит и либерализму и фундаментализму. Как и масонов, нас не интересует вероисповедание и политические пристрастия членов форума, только их отношение к Архэ» [Волынский А. Re: Бывшие масны о себе // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=12&t=4286&sid=4d87fdcaf2e6d11a8dab577383fbaa1f#p26936]. В контексте традиционализма роль Модерна понимается не как простое отрицание Традиции, а как средство для свершения последующего оборота кольца смены Эпох: «… основы любой религии … уже профанизированы Модерном – «Бог Умер». Мы живем в эпоху после «гибели богов». Более того, сегодня религию используют скорее в деструктивных целях, чем в конструктивных, и даже если и есть желание возродить религиозные ценности, то весь процесс завершается мерзостью клерикализма. «Новое начало» возможно только при сочетании твердой веры внутри людей и БОЖЬЕЙ ВОЛИ. Возможно, роль Модерна в том и состояла, чтобы очистить все религии от пустого догматизма и фанатизма. Сам Модерн опирался на этническое начало в Традиции, но сегодня и этносы исчезают, распад происходит даже внутри одной личности. Я думаю, что только реальная угроза всему человечеству сможет стать тем вызовом на который надо быдет дать ответ, а пока что ничего, кроме пустого говорения мы не услышим и кроме идиотских деяний политиков и народов не увидим» [Волынский А. Re: Исихазм и империя: такие разные спутники. Хоружий С.С. // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=71&t=10303&sid=cbff3b3cfabf61fb5bd7698848a6266b&start=30#p69886]. Обобщенно, интертрадиционалистами указывается: «… Из Модерна мы хотим взять не конкретную идеологию, но ФОРМУ, поскольку не собираемся придумывать новую религию или заниматься экуменизмом, а собираемся жить в мире науки и техники, созданном Модерном. СОДЕРЖАНИЕМ должна быть Традиция. И мы это содержание вовсе не придумываем, включите телевизор и там все только и говорят о духовности, о семье, об истине, о красоте, о справедливости. Проблема только в том, что говорят и не понимают, поскольку проблема Истины свелась к проблеме Смысла» [Волынский А. К вопросу о будущем интертрадиционализма и его проблеме // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=69&t=10585&sid=1b963ff851a38326d1e227a30a65f855#p72970]. ----------------- Для інтертрадиціоналістів Модерн (Просвітництво) - це неминучий етап у Великій Справі алхімічного творення Філософського Каменю, закономірний етап ініціаційного росту. Модерн (Просвітництво) - це технологія дистиляції (перший її продукт - еліксир життя, aqua vita), яку вводить алхімія замість звичного "бродіння" (природнього процесу змішування і розщеплення глюкози з послідовним і незначним виділенням тої ж таки aqua vita перед розпадом в повний оцет, aquae mortem). Дистиляція (Модерн, Просвітництво) - це високотехнологічний, супранатуральний процес виділення абсолютної есенції (максимум aqua vita) із маси, що забродила. Програма Модерну – це ніщо інше як дистиляція попередніх епох, добування есенції "чистого Духа" і відкидання сторонніх язичеських домішків. Процес дистиляції є, отже, релігійною технологією, яка відновлює відпочаткову чистоту еліксиру життя! Отже, Просвітництво (Модерн) - це засіб, інструмент для очищення релігії від голого догматизму і фанатизму і виділення справжньої Традиції (с) М. Борозенець
Ответов - 4
ВанХеда: (с) Rita Andrievski Я не вважаю, що ідея просвітництва була доведена до кінця. Процес цей не був завершений тоді-до французької революції, ні в часи 19 та 20 століття. Цей процес дуже тяжкий та дороговартий. Для нього потрібно висококваліфіковані вчителі та час. А цих діамантових речей, як завжди, не вистачає .А взагалі прогрес суспільства існує, тільки рух дуже і дуже повільний. Ніхто не може повернутися до часів ваших улюблених греків😉 Їх часи не були лінійними.
ВанХеда: (с) Сергій Чаплигін · На закиди лібералів щодо нашого «антиінтелектуалізму» ми говоримо, що він базується на вірі в те, що життя завжди краще, аніж ідея; що характер має перевагу над розумом, чутливість над інтелектом, образ - над концепцією, міф - над доктриною. Тому ми відкидаємо Просвітництво. Бо наукова перспектива – це лише одна з багатьох перспектив. Пол Фейерабенд якось сказав: "Наука - це одна з багатьох форм мислення, розроблених людьми, й не обов'язково сама краща". Сьогоднішня освіта будується лише на основі позитивістської концепції пізнання світу, яка знає тільки єдиного суб'єкта (розумового людського індивіда) та об'єкта (навколишній матеріальний світ). І, причому, ця, одна з форм пізнавального процесу, яка отримала назву "наукового", подається не як одна з систем уявлень, а як єдиний, достовірний та об'єктивний метод, що не підлягає сумніву - "істинне знання щодо реальності". Адже є інший погляд на ті базові передумови, які були закладені в "сучасну науку", в якості нормативних, на початку її заснування. Бо для нас розум, в першу чергу, відіграє суто інструментальну роль: він є не самоцінністю, але інструментом. ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ. ПРОСВІТНИЦТВО. Разом з кінцем Середньовіччя в Європі відбулися фундаментальні суспільні зміни. Сенс цих змін, епохи Просвітництва, які почалися в Західній Європі в другій половині XVII століття, полягали в розповсюдженні серед мас суто наукових знань та загальної освіти. Це був якісно та принципово відмінний від попереднього етап в історії людства. Він базувався на радикальному відторгненні минулого, через перегляд та повну ревізію тих принципів та устоїв, на яке до цього часу опиралося людство. Мислення, властиве традиційному суспільству, піддавалося “просвітителями” критичному переусвідомленню, ставилося під сумнів та заперечувалося. “Просвітництво”, яке виникло в контексті номіналізму, емпірізму та механіцизму, вважало єдиним суб’єктом пізнання розумового людського індивіда, а об’єктом – навколишній світ. Тому істинним знанням реальності “просвітителі” вважали тільки розумові умовиводи та систематизовані дослідні спостереження. Історія, згідно поглядів “просвітителів”, полягала в наступному: спочатку людство було диким та примітивним. З часом це було подолано – під натиском розумової діяльністі людини первісні форми життя поступаються більш розвинутим, цивілізованим. Подальший розвиток звільняє людство від інерцій минулого, його міфів та забобонів, як спадщини первісної епохи, та відкидає минуле, що стримує цей розвиток і тягне людство назад. З цієї філософії безпосередньо виходить “наукова теорія історичного прогресу людства”, яка поступово стає все більш популярною і в ХІХ-ХХ століттях визнається за об’єктивну істину. Історія, згідно цієї концепції, має єдиний та незворотній напрям розвитку суспільства – “прогрес” (pro-gress – “рух вперед”), де кожен наступний етап якісно досконаліший попереднього. Фрідріх Мейнеке говорить про прогрес, як про “секуляризовану християнську есхатологію ідей універсальності – кінцеву мету, що досягається всім людством, переміщеною з сфери чудес та трансцендентності в сферу природніх пояснень та іманентності”. Вперше термін “прогрес” відносно плину часу застосував Френсіс Бекон (1561-1626). В 1750 році французький філософ Тюрго (1727-1781) сформулював наукову аксіому: “Людський рід постійно йде до все більшої досконалості”. Ці ідеї були підхоплені та розвинуті Т. Гоббсом, Дж. Локком, Д. Дідро, Ж.- Ж. Руссо та іншими т. зв “енциклопедистами”. Пізніше концепція “прогресу” була “обґрунтована” т. зв. хронологією якості пізнання (О. Конт) та поєднанна з теорію еволюції видів живих істот (Ж.-Б. Ламарк, Ч. Дарвін). Так була отримана нова філософія історії, світобачення та антропології, повністю протилежна минулій, яка отримала повну перемогу на рівні раціонального мислення – віднині концепція “прогресу” почалася осмислюватися як безальтернативне (те, що розуміється само собою) та природнє (те, що виходить з природи речей) – де розвиток суспільства йде від примітивного до складного, гіршого до кращого, меншого до більшого. Історично реалізація світоглядних моделей закладених епохою Просвітництва продовжується і по сьогоднішній день. Якщо першими двома станами (духовенством та аристократією) це сприймалося як єресь та занепад, то для третього стану (буржуазії) це стало винаходом. Буржуа, скріплючи позиції в суспільстві, віднині “науково” могло нав’язувати суспільству, як універсальну закономірність, цю, зовсім нову систему цінностей, пов’язаною зі всім прагматичним, раціональним, логічним, корисним, ефективним та прибутковим. З цієї позиції починає розглядатися і розвиток політичних інститутів. Еволюція політики, з “недосконалого” минулого до “досконалого” майбутнього сьогодення, стає довгим та заплутаним процесом, в якому накоплюється досвід людства та конкретизується в сучасному. Логіка політичного “прогресу” суспільства відтепер бачилася в лінійному рухові “з права на ліво” – де на “правому фланзі” знаходилося минуле, а на “лівому” – майбутнє. Тому подальший історичний розвиток мав проходити виключно в “лівому” напрямку. Подібна просторова схема (“прогрес-регрес”, “ліві-праві”) вплинула на політичне мислення ХІХ- ХХ столліть, на якій будувалися ідеологічні системи як ствердження історичної невідворотністі, а не можливісті… Теоретики прогресу діляться, виходячи з відношення до його напрямку, ритму і природи супроводжуючих його змін, а також до його головних дійових осіб. Проте всі вони згодні з трьома ключовими ідеями: 1) лінійна концепція часу і ідея про те, що історія має сенс і спрямована у майбутнє, 2) ідея фундаментальної єдності людства, яке еволюціонує в одному і тому ж напрямку, 3) ідея про те, що світ може і повинен бути трансформований людиною, яка є повноправним господарем природи. Поліпшення неминуче, а значить завтра буде краще, ніж сьогодні. Тому людство повинне звільнитися від усього, що створює перешкоди на його шляху до прогресу: від «забобонів» та «вантажу минулого». Звідси випливає виправдання терору: якщо необхідною метою людства є прогрес, то той, хто стоїть перепоною на його шляху, повинен бути придавлений, той, хто противиться прогресу людства, може бути з повним правом виключений з її лав і оголошений «ворогом народу». Тоталітарні режими епохи Модерну (радянський комунізм, німецький націонал-соціалізм) вивели з цього ідею «зайвих людей», одне лише існування яких заважає настанню «прекрасного нового світу». Щодо древніх греків - то для них реальна тільки Вічність. Автентичне Буття нерухоме. Циклічний рух припускає Вічне повернення одного і того ж, є найбільш досконалим виразом Божественного. Якщо і існують спади і підйоми, прогрес і занепад, то тільки всередині одного циклу, який неминуче буде змінено іншим (теорія «чергування віків» у Гесіода, повернення «золотого віку» у Вергілія). Тому у них (і багатьох інших) зумовленість йде з минулого, а не з майбутнього. Зверніть увагу - «архе» відсилає нас одночасно, як до витоків («архаїка»), так і до авторитету («архонт», «монарх»).
ВанХеда: (с) Oleg Gutsulyak Але всі ці три позиції - це якраз найтрадиційніше Християнство: 1) лінійна концепція часу (на відміну від язичницької циклічної): від точки Альфа до точки Омега, від точки Початку Творення до точки Апокаліпсису.; 2) ідея фундаментальної єдності людства (всі ми діти Адама, створеного Богом) і йдемо до преображення, 3) світ трансформується, очищується від гріха саме завдяки людині, в яку втілився сам Бог, і яка відпочатків є господарем природи (дає всьому назви і рятує на ковчезі)... В грядущому все буде краще - Нова Земля і Нове Небо. З позицій язичницького традиціоналістського еллінізму (греків і римлян) християни є найдикішими новаторами-модерністами і еволюціоністами! ;)
Олег Гуцуляк: Сергій Гук Усе ж алхімічні маніпуляції з речовинами були суфійською алегорією особистісних еволюцій-перетворень. До руху історії вони практично не мають реального стосунку окрім цілком надуманого в рамках штучної концепції лінійного "прогресу". І особистісна еволюція-інволюція, і тим більше суспільна аж ніяк не є лінійними на практиці. Oleg Gutsulyak Тобто рух від грішної людини до обожнення («Бог вочеловечился, чтобы человек обожился», - Афанасій Великий; пор.: 2Пет. 1:4) ви прогресом (progressus — "рух вперед, успіх") не вважаєте? І на якій підставі ви обмежуєте алхімію тільки особистісною еволюцією?
полная версия страницы