Форум » ПОЛИТОЛОГИЯ-СОЦИОЛОГИЯ-ЭКОНОМИКА » УКРАИНА: ПОСТУПИ И ПРЕОДОЛЕНИЯ » Ответить

УКРАИНА: ПОСТУПИ И ПРЕОДОЛЕНИЯ

Василиса: У Панама-гейта есть еще одна интересная деталь, которую никто не заметил. Эта деталь называется «Авеллум Партнерс» - юридическая компания, занимавшаяся регистрацией офшорки для президента Порошенко. Фирма эта непростая, и вот почему. Во-первых, она является юридическим советником Порошенко и была уполномочена ним заниматься подготовкой к продаже «Рошена» и передачей его в т.н. «слепой траст». Это следует из официального ответа самой компании на запрос Громадського. Во-вторых, ее директором и совладельцем является Николай Стеценко. Он же – член наблюдательного совета банка «Авангард». Последний принадлежит компании «ИКУ», детищу главы Нацбанка Валерии Гонтаревой. Коллегой Стеценко по набсовету является еще один уважаемый человек из «ИКУ» - Макар Пасенюк. Собственно, ранее Гонтарева лично возглавляла набсовет этого банка. Там же работал нынешний министр энергетики Владимир Демчишин. Кстати, сегодня стало известно, что Нацбанк подал в суд на нардепа от «Самопомощи» Павла Костенко, который заявлял, что с помощью спекуляций с государственными облигациями бизнес-партнеры Гонтаревой зарабатывают 80 миллионов гривен в день. К этому процессу, согласно запросу депутата, якобы имеет отношение и банк «Авангард». Ну а самое важное – в-третьих. «Авеллум партнерс» в конце прошлого года выступала украинским юридическим советником Минфина в связи с реструктуризацией госдолга на общую основную сумму примерно 15 миллиардов долларов США. http://www.eba.com.ua/uk/information-support/news-fro.. Отдельный вопрос, сколько обошлись государству услуги этой компании. С вероятностью 99,9% это будет коммерческой тайной. Думаю, нормально прикурили. Но сам факт – интереснейший. Юридическое сопровождение реструктуризации госдолга осуществляет компания, которая обслуживает президента и регистрирует ему офшоры. А совладелец и руководитель этой компании – член набсовета финучреждения, близкого к главе НБУ, которое фигурирует в скандале вокруг операций с государственными долговыми ценными бумагами. Как тут у нас с конфликтом интересов? Сергей Щербина

Ответов - 24

Василиса: Створено координаційний штаб для формування загальнонаціонального руху У суботу 16 квітня відбулася нарада, у якій взяли участь представники ГО "ДІЯ" (Державницька ініціатива Яроша) на чолі з Андрієм Шараскіним, Спілки офіцерів України (генерал-лейтенант Олександр Скіпальський) та ГО "Рух за суверенний розвиток" (В.Шишкін, Т.Стецьків, В.Жердицький). Обговорено питання необхідності формування одного об’єднаного загальнонаціонального руху на полілідерській основі. На цій нараді було утворено Координаційний штаб, покликаний об'єднати розрізнені правоцентристські структури у єдиний потужний рух, який повинен провести докорінну перебудову держави і двері до якого будуть відкриті для всіх небайдужих до долі України. Активістам вищезгаданих об'єднань на місцях доручено створити спеціальні групи для ефективної взаємодії. Також під час наради було прийнято рішення звернутися до діячів, передусім старшого віку, яких можна назвати моральними авторитетами нації, і запросити їх увійти до Ради старійшин новостворюваного руху, щоб передавати свій досвід молодшому поколінню. Координаційний штаб визначив пріоритетні напрямки (поданий нижче список не є вичерпним), у яких працюватиме майбутня структура. Це, передусім, сектор оборони і безпеки нашої держави (добровольча армія, волонтерство, закон про зброю), це розробка нового суспільного договору, над яким вже ведеться робота, це економічна модель майбутньої держави, це запровадження постулату, що земля і надра - статутний капітал нації, це контроль за діяльністю судів (вони мають бути повністю відкритими для громадськості), і, звичайно ж, внесення змін до виборчого законодавства. Вибори до парламенту мають бути виключно пропорційні, без мажоритарних округів, партійні списки - повністю прозорі. Має відбутися повернення до трьохвідсоткового прохідного бар'єру, з дозволом балотуватися кандидатам не лише від партій, а й від блоків партій з громадськими організаціями. Повинен бути розроблений механізм формування чесних і відповідальних (а не партійних) комісій. Політична реклама має потрапити під заборону, замість неї повинні бути дебати - щоб виборець голосував не за найбагатші олігархічні структури, а за найрозумніших політиків. "Якщо ці зміни не будуть запроваджені, ми не зможемо брати участь у виборах, - зазначили присутні, - і змушені будемо діяти альтернативним шляхом".

Яванна Алексиевич: В структуре нового Кабинета Министров Украины восстановлены органы, осуществляющие европейскую и евроатлантическую координацию с западными партнерами. Об этом заявил заместитель министра иностранных дел Украины Вадим Пристайко, который принял участие в заседании Комиссии Украина-НАТО во вторник в Брюсселе. "Как говорится в декларации Бухарестского саммита, "двери в НАТО для Украины открыты". И решение будет принято на политическом уровне, когда и НАТО, и Украина будут готовы. Я сегодня открыто заявил Североатлантическому совету, что мы снова поднимем этот вопрос. Но это произойдет в будущем. И мы работаем над этим. Но в настоящее время официальной заявки не будет", - заявил заместитель министра иностранных дел Украины. Пристайко также подчеркнул, что по результатам Варшавского саммита ожидается объявление о новом всеобъемлющем пакете помощи со стороны Альянса для Украины. Заместитель главы МИД Украины также отметил, что в структуре нового правительства страны восстановлены органы, осуществляющие европейскую и евроатлантическую координацию с западными партнерами.

Олег Гуцуляк: САВЧЕНКО ОБРЕЧЕНА СТАТЬ НАШИМ “ЖУКОМ В МУРАВЕЙНИКЕ” Когда-то братья Стругацкие написали своего “Жука в муравейнике” – роман, в котором сытая жизнь развитого человеческого общества нарушается появлением неожиданной находки. Люди вдруг находят во Вселенной оставленный другой цивилизацией саркофаг с маленькими человеческими детьми, такими же, как нашедшие их земляне. Как относиться к найденышам? Как к людям, имеющим полное право свободно решать свою судьбу, таким образом пренебрегая безопасностью? Или как к потенциальным “бомбам замедленного действия”, подброшенным пришельцами, таким образом забыв, что они, прежде всего, люди? Ужасный вопрос, на который нет правильного ответа. Савченко обречена стать нашим “жуком в муравейнике”. Каждый из нас будет вынужден снова задать себе неудобные вопросы. Достаточно ли он сделал для того, чтобы его государство победило в войне с агрессором и стало, наконец, страной, за которую не стыдно воевать? Стоит ли мир сделки с совестью, и стоит ли победа человеческой крови, прежде всего крови тех, кто оказался на линии огня, сам того не желая? В конце концов, чего мы достигли за те почти два года, пока Савченко была в тюрьме? Заставить нас снова отвечать себе на эти вопросы – пожалуй, лучшее, что бывшая пленница может сделать, чтобы вернуть хоть немного смысла в украинскую политику.


Виталька: Я не фанат Порошенко. И не его избиратель. Но впервые за много лет услышал от первого лица Державы связную речь и простой понятный посыл. Президент в отличие от своей одноимённой фракции во ВРУ назвал войну - войной. С Россией. А москаля - москалём. По Маяковскому :-) (Уроженцу грузинской Кутаисской губернии в составе России, к слову) Поблагодарил и вспомнил всех. Не забыл. Ни живых, ни мёртвых, ни оккупированных, ни аннексированных. Ни военных, ни гражданских, ни дипломатов, ни партнёров, ни друзей, ни священнослужителей. Хорошая речь. Правильные посылы, грамотный текст. Чуть коробило то, что Пётр Алексеевич уже говорил красивые речи, и у него не всегда сказанное совпадает со сделанным. Может с сегодняшнего дня будет иначе, по другому. Надежда есть. Мешал восприятию речи Президента бубнёж польской переводчицы на заднем фоне - на будущее режиссёры мероприятия и трансляции должны это учесть и обеспечить гостей волшебным "ухом" или отставить випов с переводчиками подальше от всепринимающих микрофонов. Расстроило то, что во время минуты молчания и памяти два первых президента современной Украины не склонили головы. То ли не дорасслышали в силу возраста, то ли красное коммунистическое прошлое парторгов и красных директоров не позволяет сделать как все Люди вокруг во время "Пливе Кача"... На сцене за спиной Президента можно было сравнить старую и новую генеральские формы: два генерала армии (Полторак и Муженко) в новой, генерал армии Василий Грицак, глава СБУ - в старой. Удивило присутствие в кругу предыдущих президентов недавнего премьера правительства камикадзе. Мне они с Бурбаком там кажутся лишними. Я - им. Всё стабильно, без изменений. В шеренгу за президентом стояла по горизонтали вся его властная вертикаль, включая главу ад-министрации и генпрокурора. Логично, что военный парад принимали силовики. Все. Кроме Арсена Авакова почему-то. Хотя коробки и техника его министерства на марше были. Говорить можно много. И нужно. Но и слушать - обязательно. Послушайте Президента. Услышьте. Проанализируйте. Делитесь впечатлениями. И ощущениями. С уважением. К Стране и к самим себе. Поздравляю с Годовщиной. И да, это не день рождения Украины. Президент об этом тоже говорил. Это годовщина Независимости в новейшей истории многовековой Державы. Всю свою историю сражавшейся за эту Незалежнiсть с соседями. Со всех сторон. Рещающие битвы и сражения ещё впереди. Не расслабляемся, Земляки!...

Хеда: Vox populi vox Dei Самым большим достижением за годы независимости украинцы считают формирование гражданской нации. За 25 лет успешными, по мнению большинства респондентов, были преобразования в трех сферах: - формирование украинской нации (успешность отметили 47%, неуспешность - 40%), - обеспечение равноправия мужчин и женщин (35% и 32%) - обеспечение равноправия национальных меньшинств (42% и 34%). Относительно неуспешными (которые большинство граждан считает не успевающих, однако есть 20-40% тех, кто видит успех) были преобразования в сферах: - культуры (42% и 58%), - развития гражданского общества (37% и 56 %), - свободы слова (34% и 51%), - европейской интеграции (31% и 55%), - развития демократии (31% и 54%), - обеспечения прав и свобод людей (27% и 62%), образования (26 % и 63%), - обеспечения обороноспособности (26% и 65%), - развития институтов национального государства (24% и 52%), - росте возможностей самореализации людей (20% и 70%), - проведении внешней политике, отвечающей интересам государства (18 % и 65%), - проведении свободных честных выборов (18% и 70%). Провальными (это видят успех не более 10% граждан) оказались: - формирование системы справедливого судопроизводства (4% и 90%), - борьба с коррупцией (6% и 91%), - обеспечение социальной справедливости ( 7% и 88%), - экономическое развитие (8% и 87%), - здравоохранение (9% и 86%), - борьба с преступностью (9% и 85%), - защита социально уязвимых групп (10% и 84% ). http://dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/ukraine25.htm

Хеда: Позавчера был не просто праздник Независимости и не просто парад, хотя это было просто волшебно по своей мощи, человеческой непафосности и искренности. Позавчера был первый день, когда я видела Нацию. Именно так - Нацию с большой буквы. Нацию, которая знает себе цену. Которая не боится врага. Нацию, в которой Народ и Армия едины. Как настоящая большая Нация. Как польская или канадская, израильская, хорватская или шотландская, например, и тд. Точка невозврата в недоимперию пройдена. Теперь России нужно либо полностью стереть Украину с лица Земли, что проблематично, либо признать, что Украина уже никогда не будет их.

Хеда: - Саудовская Аравия заинтересована в приобретении украинских тактических ракетных комплексов "Гром-2" и поэтому финансирует проектно- конструкторские разработки. - Украина и Казахстан планируют создать совместное предприятие по добыче урановой руды.

Яванна Алексиевич: Ситуация в Украине Идет бурный экономический рост. В магазинах изобилие, предприятия открываются за несколько минут и многие таки начинают развиваться. Строят дома и квартиры продаются на первичном рынке на 30% больше, чем в конце прошлого года. Строятся новые заводы и приходят инвестиции. На взятках ежедневно берут старых функционеров и сажают. Создано и тестируется электронное правительство, а госзаказы идут абсолютно открыто через систему ProZorro (по-украински "прозрачно"). Какая может быть кучма, когда идет децентрализация власти и местные общины впервые начали распоряжаться своей прибылью на свое усмотрение. В наших спецслужбах и Генштабе английская речь слышна чаще, чем украинская. Западные аудиторы и контролеры с помощниками из Кабинета минстров не вылазят. Европа повысила лимиты на реализацию украинских товаров, поэтому экспортеры сейчас развиваются. С Канадой подписан свободный рынок и готовится с Израилем. Со всех сторон идет финансовая поддержка и контроль за ее целевым использованием. ********** И могу еще написать десятки признаков роста, но только не стагнации. Читайте украинские источники и учтите, что мы не москали - вранье и давление органически не принимаем. Хотя и у нас есть тупая вата, которая не понимает и не принимает происходящее. Но главное что мы имеем-это свобода, как противоположность тоталитарной власти, полный отказ от "совдеповского мышления" и пути. Это очень важно.

Сергей: Ситуация в стране стабильно тяжелая. Не все плохо, но главное - президент оседлал коррпцию и все по прежнему делят потоки. Нет разделения властей. Не все плохо, вот Икеа придет, наконец-то) А прогнозная оценка роста реального ВВП составляет всего около 2% в 2017 г. ВВП Украины сократился в 2014–2015 гг. на 17%. Прямые иностранные инвестиции в нашу экономику составляют около 2% ВВП, что катастрофически мало. Если говорить про население - уровень доходов у наемных, среднего бизнеса ощутимо упал.

Ліанна: 50 ПЕРЕМОГ ЗА 50 ДНІВ 1. Сенат Нідерландів ратифікував Угоду про Асоціацію Україна-ЄС; 2. Європарламент проголосував за надання Україні безвізу з ЄС; 3. Стокгольмський арбітраж не визнав вимоги Газпрому по формулі “бери або плати” та визнав право Нафтогазу на перегляд ціни до риночного рівня; 4. Рада директорів МВФ виділила Україні черговий кредитний транш у розмірі $1 млрд" 5. Інтернет-проекти, пов’язані з ФСБ РФ заблоковано. 6. Заблоковані російські антивіруси “ЛабораторияКасперского” та “Dr.Web”, сервіси “Яндекс” та”Mail.Ru”, соціальні мережі “ВКонтакте” та”Одноклассники”; 7. Євробачення-2017 успішно проведено, не зважаючи на погрози, тиск та маніпуляції. 42 країни-учасниці, 64 тисячі проданих квитків, 20 тисячі іноземних гостей, понад 180 мільйонів телеглядачів; 8. Введені мовні квоти на телебаченні. 75% державної мови для загальнонаціональних і регіональних телеканалів, 60% — для місцевих, а також 75% державної мови для програм новинна ТБ; 9. Законодавчо затверджено курс на приєднання до НАТО. Закон сприятиме розширенню та поглибленню співробітництва України з НАТО та зміцнить національну безпеку країни; 10. Прийнято закон про ринок електроенергії, який вводить конкурентну модель серед виробників та продавців електроенергії; 11. Почав працювати електронний реєстр повернення ПДВ; 12. Кабмін погодив поглиблення дна зернового терміналу Cargill в порту “Південний”; 13. Україна з World Bank провели в Києві світовий 13-й форум по закупівлям PRIMO 2017 14. Сформовано Секретаріат по питання фінансової реструктуризації (є необхідним для початку дії процедур, передбачених Законом України “Про фінансову реструктуризацію”); 15. Завдяки системі Prozorro.Sale прозоро продані активи збанкрутілих банків на суму біля 1 млрд. грн.; 16. Бюджетна резолюція на 2018–2020 схвалена Кабміном; 17. Проекти РгоZогго -кращі антикорупційні стартапи світу. Проект "ProZorro.Продажі" переміг в демо-дні фіналу конкурсу антикорупційних стартапів CitiT4IChallenge. 1000 заявок з 70 країн , 103 фіналісти, 6 демо днів по всьому світі — і ми перемогли в останньому демо в індійському місті Хайдерабад! На базіProZorro в Молдові запрацювала система публічних електронних закупівель M-Tender; 18. У рамках процесу дерегуляції Уряд скасував більше 100 застарілих обмежуючих документів; 19. $1,5 млрд., вкрадених оточенням Януковича, повернуто. Вилучені судом 1,5 млрд доларів додадуть стабільності національній валюті; 20. Прийнята та імплементується Доктрина інформаційної безпеки України; 21. Національний банк України прийняв рішення про скасування низки адміністративних обмежень на валютному ринку; 22. Український дует стрибунів у воду Вікторія Кесар — Олександр Горшковозов виграв “срібло” в командних змаганнях на чемпіонаті Європи зі стрибків у воду, випередивши росіян; 23. Тенисистка Еліна Світоліна стала п’ятою ракеткою світу; 24. Україна збільшила експорт сирів на 22,7%; 25. Шість українських вишів потрапили до світового рейтингу кращих університетів. Найкращу позицію серед українських ВНЗ посів Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Він знаходиться у проміжку 401–410 місць. Другим від України став Київський національний університет імені Тараса Шевченка з позицією 411–420; 26. Вступив в силу Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності". Він спростить ведення будівництва в містах та сприятиме зниженню корупції у цій галузі; 27. Україна обіймає 7-ме місце в світі по вирощуванню кукурудзи та 4-те місце по обсягам експорту цієї культури; 28. Скасовано обов’язкове використання печаток; 29. Запущено “Онлайн будинок юстиції”; 30. Запущено онлайн-чергу для безробітних; 31. Ліки в Україну ввозитимуть за спрощеною системою реєстрації; 32. Запущено онлайн-реєстр фізосіб і компаній-боржників; 33. Відмінено необхідність дозволів для перепланування житла; 34. Зменшено кількість перевірок бізнесу; 35. Зміни до законодавства про корпоративне управління акціонерними товариствами прийнято. 36. Україна значно покращила свої показники у світовому рейтингу відкритості даних, зайнявши 44 місце серед 115 країн світу і разом з Грузією зробивши найбільш позитивний "стрибок" в рейтингу; 38. Україна стала учасником Invictus Games 2017 — Ігри нескорених, в яких приймають участь військовослужбовці, що зазнали важких поранень; 39. Прийнято Закон України “Про фонд енергоефективності”; 40. Мережа IKEA підтвердила наміри зайти на ринок України; 41. Заборонено “георгіївські стрічки”; 42. Збірна України з художньої гімнастики здобула медалі на чемпіонаті в Іспанії; 43. Система Prozorro.Продажі заробила перший 1 000 000 000 гривень; 44. Запроваджено технологію єдиного електронного квитка. Система вже працює у Львові; 45. Україна підписала безвізову угоду зі Швейцарією; 46. Канада підписала Угоду про вільну торгівлю з Україною; 47. Закон України щодо стимулювання виробництва тепла з альтернативних джерел енергії, який розроблено за безпосередньої участі Держенергоефективності, прийнято Парламентом 21 березня цього року; 48. Європарламент затвердив введення нульових квот для ряду українських сільськогосподарських товарів; 49. Запущено проект "ПОЛІНА": мобільні групи поліції у Києві, Одесі та Сєвєродонецьку протидіятимуть домашньому насильству; 50. Прийнято Закон щодо забезпечення права на здобуття вищої освіти осіб, місцем проживання яких є тимчасово окупована територія України;

Яванна Алексиевич: Ну, есть макроскопические показатели. В прошлом году ВВП Украины вырос на 2,3%, в первом квартале этого года на 2,4%. Может быть не очень густо, но с учетом пусть даже вялотекущей, но войны, и перестройки ориентации значительной части экономики с российского направления на западное, вполне прилично. И прогнозы международных агентств на этот год также оптимистичны.

Олег Гуцуляк: Прощай, субсидия: льготы на коммуналку достанутся лишь избранным Пришла осень, на носу отопительный сезон и для многих встал ребром вопрос субсидирования. Для многих украинских семей этот вопрос – не только вопрос выживания, но и преимущества. По статистике в Украине на сегодня получают субсидии 50 – 60% потребителей, пишет Знай. Система субсидий существует в большинстве стран. Ее основная роль, помощь малообеспеченным людям. Для сравнения, в той же Польше – только 2% населения получают субсидию. Поляки поясняют – такая "роскошь" у них доступна только очень малообеспеченным. В Украине же все работает по-иному. И к осени вопрос "даст ли государство субсидию" встает у многих слоев населения – от квартирантов, которые живут без любых договоров, до вполне обеспеченных граждан, работающих на минималку и получающих остальную зарплату в конвертах. Радикально Правительство не скрывает, что в этом году хочет сократить субсидии для 2 – 3 миллионов семей из более, чем 7 миллионов. Начали из социальных нормативов. Так с 1 мая украинцам сократили соцнормы потребления тепло-, электро- и газовой энергии. Если сравнить с прошлым годом, то в зимний период, субсидия покрывала 330 кубов на отопление квартиры площадью 60 кв метров, а в этом году отопительном сезоне скидку будут начислять только на 300 кубов. За то, что потребляется свыше, уже придется оплатить по действующему тарифу, это 204 грн. Что касается тепла, то в квартире с центральным отоплением площадью 60 кв.м. субсидия будет покрывать вместо 3,28 уже всего 2,5 Гкал тепла. К примеру, в Киеве, если не сократить потребление, за разницу в 0,7 Гкал придется заплатить 1411 гривну. С 1 октября 2017 года будут действовать такие новые социальные нормативы на газ: на газовую плиту (приготовление пищи) – 3,3 кубометров на человека; на газовую плиту (приготовление пищи и подогрев воды) – 5,4 кубометров на человека; на газовую плиту и водонагреватель – 10,5 кубометров на человека. Затем в ход пошла "тяжелая артиллерия" - изменение сроков отопительного сезона. Раньше субсидия назначалась всем украинцам в период с 1 октября по 30 апреля. Отопительный период корректировался органами местного самоуправления индивидуально. В 2017 и 2018 годах гражданам субсидия будет начисляться с 15 октября по 15 апреля. Обязательным нынче условием для получения субсидии стало уведомить власть об изменениях в семье. Если у вас есть изменения в составе зарегистрированных лиц в жилье- кто-то выписался или прописался, нужно об этом сообщить в органы социальной защиты населения. Покупка - превышающая 50 тыс. грн., так же должна быть указана. Изменение набора коммунальных услуг - отказ от централизованного отопления и переход на индивидуальное или наоборот отопление. Социальный статус - кто-то уволился или устроился на работу, стал пенсионером. Для пенсионеров, инвалидов и других нетрудоспособных граждан, правительство увеличивает социальную норму, по которой предоставляется субсидия. Например, если в доме проживают нетрудоспособные люди, то социальная норма для расчета пособия увеличится с 49 квадратных метров до 75 кв. м. Если вы переплатили за ЖКХ, в течении полугода, то с 1 мая эту суму просто спишут со счета. Раньше такая переплата переходила на следующий месяц – то есть, если в этом месяце потребил меньше энергии и переплатил, то в следующем месяце заплатишь меньше. По новым правилам, переплата за холодную и горячую воду, отопление, будет возвращаться в бюджет. И, если вы экономили при субсидии и потребляли меньше нормы – всё спишут со счетов. Также, теперь, если у вас есть двухмесячная задолженность по оплате жилищно-коммунальных услуг вы не получите субсидии. Украинцы должны в течение двух месяцев подтвердит уплату задолженность или договориться о ее реструктуризации, лишь в этом случае субсидия назначается с даты окончания действия предыдущей. В другом случае – с месяца, когда граждан или подтвердил уплату, или реструктурировал долг. Дорогая моя минималка При назначении субсидии теперь будут учитываться доходы за предыдущие полгода, а не за год, как было ранее. Все из-за того, что с 2017 года минимальная зарплата в Украине возросла до 3200 грн. И, соответственно, так как не будут учитываться более низкие доходы за конец прошлого года, значительная часть получателей субсидии потеряет на них право. Субсидия положена только тем украинцам, которые отдают за коммуналку больше 15% от своего дохода. А после повышения минимальной зарплаты в два раза официальный доход украинцев возрос, и теперь многие семьи уже не подпадают под показатель в 15%. Минимальная заработная плата основная причина не получить субсидию. Так этой осенью субсидий могут лишиться миллион украинцев. По подсчетам экспертов, льготников должно стать как минимум на 20% меньше. В группе риска — безработные, студенты и заробитчане. "Дело в том, что Кабмин принял хитрое решение. Если раньше расчет субсидии велся исходя из ваших доходов за прошлый год, то теперь будут учитывать только время с 1 января. Фактически будут учитывать повышенную минимальную зарплату. Таким образом достаточно много украинцев потеряют льготу", — объяснил экс-замглавы министерства ЖКХ Александр Мазурчак. "Помочь" остаться без субсидии украинцам могут и соседи. Впрочем, пока на местах нет достаточного количества людей, которые могли бы проверить всех льготников. Социальные инспекторы выезжают в случае конфликта. Например, если соседи настучали в соцорганы, что за стенкой живет далеко не одна бедная пенсионерка, а целое семейство, хотя государство им покрывает коммуналку. "Могут писать письма, что в семье есть те, кто отправился на заработки в Европу и присылает бешеные деньги. В таких случаях инспекторы приходят и проверяют, кто в квартире проживает. А таким очень много. Работают не официально, получают зарплату, плюс один из членов семьи может находиться на заработках. Проверить таких украинцев пока сложно, но это дело времени. Отсеиваться будут все", — рассказывает эксперт Александр Охрименко. Бесправные квартиранты Украинцы, которые не смогли оформить субсидию из-за отсутствия официальной регистрации, имеют возможность повторно обратиться в органы социальной защиты, оформив договор аренды жилья в произвольной форме. Если человек не смог оформить субсидию из-за отсутствия прописки в этом жилище, но там проживает и платит счета за тепло, газ, свет и воду, государство обеспечило ему возможность воспользоваться безвозвратной помощью на основании договора аренды жилья. Кроме того, договор не нужно заверять нотариально, достаточно только двух подписей - владельца жилья и арендатора. Такой документ является официальным подтверждением права человека на субсидию и должен приниматься ко вниманию местными органами социальной защиты населения. Эксперты уверяют, что арендаторы вряд ли ринутся оформлять субсидии. Это связано с тем, что аренда жилья в Украине в 90% случаев является теневой, — арендодатели не афишируют факт сдачи в аренду жилья, ведь в противном случае они обязаны ежеквартально уплачивать налог в размере 18% от полученного в связи с этой деятельностью дохода. "Такие нововведения являются продуманным ходом государственных органов, ведь они позволят выявлять случаи, когда жилье сдается в аренду, однако налог с него не уплачивается, а это грозит большими штрафами", — прокомментировала ситуацию юрист Маргарита Татарова. Монетизация закончилась В конце августа правительство заявило, что готовиться к монетизации субсидий. То есть, если человек сэкономил на субсидии, он может получить компенсацию деньгами. Такой радикальный шаг – это не задумка правительства, а требование МВФ. Не секрет, что в развитых странах самым малоимущим государство помогает не субсидированием, а деньгами – каждый человек сам решает на что их пустить – на коммуналку, или на другие нужды. По подсчетам Минсоцполитики, под монетизацию за прошлый отопительный сезон попало около 2 млн. семей. Правда, срок подачи заявлений на монетизацию вышел еще 1 сентября. В Минсоцполитики отчитались, что новшеством уже воспользовались около 1,6 млн. семей. До конца года они получат по нескольку сотен гривен, как обещают в правительстве. Если, конечно, МВФ даст транш. Долг платежом красен По новым правилам, если у вас есть двухмесячная задолженность по оплате жилищно-коммунальных услуг вы не получите субсидии. Украинцы должны в течение двух месяцев подтвердит уплату задолженность или договориться о ее реструктуризации, лишь в этом случае субсидия назначается с даты окончания действия предыдущей. В другом случае – с месяца, когда граждан или подтвердил уплату, или реструктурировал долг. К слову, по данным Госстата, по состоянию на апрель 2017-го украинцы задолжали за отопление и горячую воду больше 10,4 миллиарда гривен, за газ – 7,1 миллиарда, за воду – 2,5 миллиарда гривен. В типичной многоэтажке коммунальные счета не закрыты у каждой пятой квартиры. Чаще всего долги накапливают за зиму, а летом погашают. Если субсидия оформляется впервые, то скидку можно получить даже с задолженностью. Однако к следующему сезону нужно или погасить долг, или платить за коммуналку самому. Но статистика – вещь упрямая. С каждым годом долги населения растут. Ранее Минфин Украины заявил о дефиците в 15 млрд. грн. на выплату льгот и субсидий поставщикам и потребителям услуг ЖКХ. В госбюджете на 2017 год заложены 47 млрд. грн. на субсидии ЖКХ. По данным Минфина, на погашение разницы в стоимости коммунальных услуг потребовалось 33 млрд грн. Часто поддержку от государства получают те, кто в ней не нуждается. Например, на злоупотребления часто идут люди, которые получают высокие доходы в теневом секторе экономике, хотя по официальным данным получают только минимальную зарплату. На конец прошлого отопительного периода субсидии получало 6 млн 145 тыс. 329 семей. На данный момент жилищные субсидии получает 5 млн 429 тыс. С начала года на выплату субсидий было потрачено 35 млрд грн бюджетных средств, еще на данные цели в государственном бюджете на 2017 год предусмотрено около 26 млрд грн. Эксперты добавляют, что в случае, если власть откажется от системы субсидий, люди выйдут на улицу, а очередной Майдан власти сейчас не нужен…

ВанХеда: (с) Максим Розумний . ... Глибоко помиляються ті, хто вважають, що держави в Україні забагато. Держави вже практично немає, і її треба будувати з чистого аркуша (тобто, з генерального плану). Світоглядна помилка сталася тоді, коли ми ототожнили свободу і демократію з приватним інтересом. У нас відбулася приватизація держави. Тобто держава перетворилася на певну бездушну опосередковуючу ланку між потребою народу мати державу, яка дбає про спільне благо, та приватними інтересами невеликої групи "приватизаторів" держави. Ця група людей (і серед них не лише депутати чи міністри, але й прокурори, податківці, інспектори, судді і т.д.) користується інструментами влади для своїх приватних потреб, а ненависть і образу людей спрямовує на державу та її інститути. Ця мародерська система не може бути стійкою, тому країну буде лихоманити й надалі. Словом, коли надумаєте будувати державу на засадах спільного блага (у даному випадку - національних інтересів), гукайте.

Олег Гуцуляк: Сергій Дацюк ВАЖЛИВЕ ПИТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО Сьогодні для сподівання на краще потрібен альтернативний порядок денний (АПД). Коли дивишся наше телебачення, виникає враження, що його завдання втопити нас у болото зневіри, дріб'язкових конфліктів та ідіотизму. Я взагалі не розумію, як може призначений військовий начальник ООС говорити, що ми війну виграємо політико-дипломатичними засобами. А ви тоді навіщо? Де тоді ваша роль як військових? Ви ж, військові, політикою не займаєтеся. Ви ж, військові, дипломатією не займаєтеся. Як взагалі ви, військові, можете щось говорити про те, де ви нічим не займаєтеся? Ubi nihil vales, ibi nihil velis. Ти не можеш нічого хотіти там, де ти нічого не можеш. Я взагалі не розумію, як можна, наприклад, обговорювати зміну вивіски над незграбними військовими діями під назвою "АТО". Моя спроба надати цьому хоч якогось сенсу мало кого схвилювала. У цьому вбачали що завгодно, окрім складного смислу. Чи точніше, окрім смислу, складнішого, ніж той, який існує на телебаченні. Альтернативний порядок денний Нинішня влада і олігархічні ЗМІ нав'язують дегенеративний порядок денний (ДПД). Корупція не в конвертах і не в офшорах. Корупція в головах. Відтак втрата смислу у нинішньому дегенеративному порядку денному продовжує наростати. Безнадія в Україні продовжує прогресувати. Перспектива в Україні стає все більш туманною. Саме тому Альтернативний Порядок Денний отримує таке важливе значення в плані позитиву. Я закликаю інтелектуалів, журналістів та експертів замість того, щоб коментувати ДПД, пропонувати АПД. Не нав'язувати АПД владі чи телеканалам – там немає кому нав'язувати, та й небезпечний він для них, це вже ясно. Просто пропонувати і обговорювати АПД в обхід влади та її телебачення. Як приклад АПД – обговорення перспективи базового доходу для України. Поки що проблема базового доходу, яка обговорюється в Європі, не має шансу вийти на обговорення в Україні. Вона актуальна лише в рамках АПД, але не в рамках ДПД. Отже, саме Фейсбук, диванна мережа, як її можна самокритично назвати, яку не любить влада і яку не люблять олігархічні ЗМІ, навела мене на цю проблему. А конкретно – пост Михайла Кухара. Висвітлення цієї проблеми я знайшов в статті британської газети Гардіан "Фінляндія припинить випробування базового доходу за два роки" зовнішнього європейського кореспондента Джона Хенлі. В ній ідеться про те, що уряд Фінляндії відхиляє запит на фінансування для розширення схеми і планів більш строгих правил пільг, які позиціоновані як базовий дохід. Отже у Фінляндії з січня 2017 року випадкова вибірка з 2000 безробітних віком від 25 до 58 років отримувала щомісячно 560 євро без будь-яких вимог шукати чи влаштовуватися на роботу. Причому будь-які отримувачі, що влаштувалися на роботу, продовжували отримувати ті ж самі гроші. Проаналізувавши перші результати, Уряд відхилив прохання про додаткове фінансування фінського агентства соціального забезпечення Kela, щоб розширити двохрічне пілотажне дослідження до групи співробітників у цьому році. Більше того, фінський уряд вніс зміни в законодавство, відкинувши систему базового доходу. Газета Гардіан відмічає, що схема соціального фінансування фінського уряду не була власне загальним базовим доходом (Universal Basic Input, UBI), оскільки платежі здійснювалися в обмежену групу і їх було недостатньо, щоб жити далі. При цьому ініціатори експерименту сподівалися, що це проллє світло на політичні питання, зокрема такі як: чи зможе безумовний платіж зменшити занепокоєння серед одержувачів і чи дозволить він уряду спростити складну систему соціального забезпечення, яка з усіх сил намагається впоратися з небезпечним ринком праці, що швидко розвивається. Оллі Кангас, експерт, який брав участь в судовому розгляді, розповів фінській публічній телекомпанії YLE: "Два роки – занадто короткий період, щоб мати можливість зробити вирішальні висновки з такого великого експерименту. У нас повинно було бути більше часу і більше грошей для формування надійних результатів." Газета Гардіан вже не вперше критикує підходи цього пілотного дослідження в Фінляндії. Той же Джон Хенлі в січні 2018-го року публікував у Гардіан статтю "Гроші за ніщо: чи є випробування загального базового доходу в Фінляндії настільки хорошим, щоб бути правдою?" В ній говориться, що новаторська ідея загального базового доходу це перший в Європі національний підтриманий урядом експеримент з надання громадянам вільних грошових коштів. Там же приводяться слова Маркуса Канерва, спеціаліста з соціальних і поведінкових наук, що працює в офісі прем'єр-міністра в Гельсінкі: "Насправді це не те, що люди зображують... В рамках повномасштабного дослідження загального доходу необхідно вивчити різні цільові групи, а не тільки безробітних. Воно мало би тестувати різні базові рівні доходу, дивитися на місцеві фактори. Це дійсно пов'язано з тим, як основний безумовний дохід впливає на зайнятість безробітних..." Критичний аналіз ідеї базового доходу Давайте тепер критично проаналізуємо основні моменти та помилки при розробці та впровадженню ідеї базового доходу в Фінляндії. Для початку назвемо її правильно – загальний базовий безумовний дохід ЗББД (Universal Basic Unconditional Input, UBUI). Кожне слово тут значиме, опускати його не можна. Або якщо якесь слово не вживаємо щодо цієї ідеї, то маємо пояснювати чому. Перша помилка в спробі реалізації цієї ідеї – відсутність аналізу досвіду соціалізму в реалізації "зрівнялівки", як позитивного, так і негативного. Погано, що ініціаторами ідеї не були опитані старі соціологи колишнього СРСР, тобто ті гуманітарні вчені, що застали СРСР, перебуваючи в професії, що так чи інакше стосується соціології. СРСР продемонстрував так звану циклічність мотиваційних компресорів "мобілізація-свобода-примус". Війна-революція як мобілізація (1914-1923), потім свобода кінця Срібного віку (1923-1933, коли відбуваються перші основні духовні звершення СРСР), потім репресії як примус (1933-1937), потім знову включення мобілізаційного передвоєнного режиму (1938-1941), потім продовження мобілізації під час війни (1941-1945), потім продовження самомобілізаційного режиму "Відбудови" (1945-1955, довгий мобілізаційний режим 1938-1955), потім свобода "Відлиги" (1955-1965, коли відбуваються другі основні звершення СРСР), потім брежнєвське паразитування на інерції і водночас перехід до примусу (1965-1977), потім "Застій" з продовженням примусу (1977-1985, тобто довгий режим м'якого примусу 1965-1985), потім "Перебудова" як спроба перейти до мобілізації без протиставлення себе Заходу, тобто як "Прискорення", що завершується розпадом СРСР (1985-1991). [Потім вже в Росії: свобода (1991-2000, "лихі 90-ті"). Потім примус (2000-2008). Потім мобілізація (2008 – 2018 (2019)). Потім буде знову крах режиму і знову свобода, але вже, скоріше за все, через розпад Росії.] Оці цивілізаційні гойдалки, які коштували СРСР десятки мільйонів життів, власне і можна розглядати як тло для зрівнялівки, яка вбиває соціальну енергію. Два способи підвищити соціальну енергію – примус (всередині країни як внутрішня конкуренція з позиції влади через репресії) та мобілізація (з позиції влади всередині країни, але під тиском зовнішньої конкуренції). В процесі багатолітнього використання зрівнялівки з'являється "покоління двірників та сторожів", які намагаються духовно зростати, маючи маргінальну соціалізацію, на відміну від працюючої пролетарської більшості, які соціалізовані, але не мають часу на духовне зростання. При цьому також з'являється паразитарний правлячий клас – в економічному плані паразитує на гнобленні зрівняних між собою пролетарів, в ідейно-інноваційному плані паразитує на досягненнях інших країн. Більше того, саме зрівнялівка породжує можливість соціального паразитування. Соціалістична зрівнялівка вбиває конкуренцію, перш за все, в духовній сфері. Щоб була зрівнялівка, має бути ідеологічний та силовий примус, який власне і вбиває творчість. Тобто для творчості ресурси є, але сам процес зрівнялівки вбиває творчість. В капіталістичному ж суспільстві за умови відсутності для вільних творчих особистостей інфраструктури генерування ініціатив та інновацій без державного дозволу і незалежно від фінансового та майнового цензу це не дасть зростання творчості та інновацій. Друга помилка – невірне розуміння всіх складових самої ідеї – "загальний", "базовий", "безумовний" і "дохід". В експерименті, що проводився у Фінляндії це фактично була розширена допомога по безробіттю, а зовсім не те, що заявлялося. Тобто людям, які вже показали низьку мотивацію для роботи, була дана можливість далі не працювати. Причому умова знайти роботу чи влаштуватися навіть не ставилася. Тобто мотивація була відсутня і її набуття не планувалося. Якщо піти соціологічним шляхом, то можна скоро вияснити, що мотивовані на роботу люди просто включать базовий дохід як частину скупного доходу і мало на нього зважатимуть, а немотивовані люди будуть продовжувати нічого не робити. На мою думку, базовий дохід взагалі не може бути "загальним" та "безумовним". Отже третя, найважливіша помилка. З самого початку уряд Фінляндії помилився у філософії цієї ідеї. Ідея "базового доходу" не може розглядатися як спосіб соціальної допомоги. Якщо суть ідеї – дати можливість для творчого розвитку, то її потрібно впроваджувати не на соціальному, а на цивілізаційному ґрунті. Тобто досліджувати потрібно не соціальні групи, а життєві біографії на предмет самомотивацій, ініціативності та інноваційності. Якщо біографія громадянина показує, що незалежно від отримання оплати він продовжував працювати (творити, винаходити, здійснювати соціальні проекти), генерував ініціативи та інновації, то йому можна дати базовий дохід. Якщо через рік він знову показує якісь досягнення, можна продовжити базовий дохід. Якщо ні, то ні. Але я розумію владу і олігархічні ЗМІ. Про який базовий дохід може іти дискусія, коли в країні існує інша не така вже і нова схема – базового здирництва. Коли для того, щоб з тебе забрали гроші, твоє бажання чи вибір взагалі не потрібні, це буде зроблено через субсидії, які підуть з державного бюджету прямо в офшори олігархів. Україні однаково не потрібні ні соціалізм, ні олігархія. Є набагато складніші та кращі моделі солідарного розвитку. Власне приблизно таку дискусію ми би мали дивитися на нашому телебаченні серед наших політиків. А ми дивимося лайно, і нас занурюють у болото.

Олег Гуцуляк: За что я пожму руку Порошенко Вот сейчас, после выходки одного дурака, думал, за что я пожму руку Порошенко. Поводов много, гораздо больше, чем за что я ему не пожму. Были конечно проколы типа Саакашвили и Ложкина, где-то что-то никак, где-то что-то не то. Как сказал главный герой в фильме «Переключая каналы» — «вы конечно не то, чтобы очень, но вы лучшее что у нас есть». Человек я маленький, может выпадет честь когда-то… И тогда таки да, я пожму руку Порошенко. И вот за что: 1. За то, что он попытался остановить сам столкновения на Банковой в 2013 году и перевести Майдан в противостояние без кровопролития. 2. За то, что он не побоялся и поехал в Крым в марте, пытаясь остановить аннексию (правда было уже поздно). 3. За восстановленные С-300 под Киевом (в то время все орали — «кохда Порошенко восстановит плитку на Грушевского»). 4. За присутствие в Мариуполе, когда была российские войска стояли в 5 километрах от города. 5. За Минские соглашения — без них война, гибель сотен тысяч как в Сирии, катастрофа и Руина. 6. За армию, за 5% ВВП на военнных. 7. За отличные винтовочки для спецназа Lapua Magnum — сепары с ними хорошо знакомы. 8. За децентрализацию. 9. За быстрое восстановление экономики (но все еще впереди). 10. За реальную свободу СМИ и собраний. Это когда 4 года президента поливают грязью, но за в общем-то никто не сидит. 11. За дипломатические усилия и помощь Запада. Как никак, это не лушпайки с парасюками сделали, они как раз наоборот — отлично помогают Кремлю. 12. За Безвиз — это его работа еще на посту министром, а затем — президентом. 13. За «Джавелины» — напомню, Порошенко официально как президент отправлял запрос на предоставление американского оружия. И мы его получили. 14. За решительные законопроекты, за которые голосуют все, кроме основных прогульщиков парламента (я про «еврооптимистов-рехформатовов» и разных «системных антикоррупционеров»). 15. За похороны Российской Империи — когда не знаю, но это уже неминуемо. И Порошенко тоже в нее вколотил свой гвоздь. Есть еще много других «за» — я целенаправленно не пишу «против». О против можно прочитать в каждом втором карманном СМИ его противников, на всех телеканалах, которые принадлежат тем или иным олигархическим группировкам или кремлевским союзникам. Я знаю тьму слов о «против» из всего вороха того дерьма, которое зарабатывает деньги на ситуативной беде. Есть и объективные ложки дегтя в эту бочку меда. Но я сейчас не о том. Я #пожму_руку_Порошенко , потому что он сделал больше, чем все президенты Украины вместе взятые до него. Он сделал Украину, как это не пафосно звучит. И в этой Украине живу я и мои дети. Виктор Шевчук, Виталий Рождаев. Русский Еврей.

Хеда: (c) Диана Макиева Пути реализации Украины, как успешного, европейского государства: - вступление в НАТО; - ликвидация коррупции и осуществление качественной реализации антикоррупционного суда; - экономическая, судебная реформы; - ликвидация трудовой миграции, повышение уровня жизни людей. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1901915043199766&set=a.940296026028344.1073741827.100001438651256&type=3

Хеда: Сергій Дацюк ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ Найголовніше в перезаснуванні країни - це здійснення вибору українців в основних ситуаціях, які визначають фундаментальну можливість самого існування України. Це означає необхідність прояснення тих засновків, на яких базуються принципи, тобто прояснення певних мислительних установок. Установки - це довгостроково втримувані орієнтації мислення, комунікації та діяльності, що передують ідеям, принципам, методам, і які слугують рамками подальшої діяльності та векторами енергетики дії. Тобто зараз ми спробуємо для моделювання України покласти основні мисленнєві установки, реалізація та поєднання яких лише і стане основою для розробки принципів. Найголовніша онтологічна установка перезаснування України - це масштабована (посилена) установка Міхновського на цивілізаційну самостійність. Суть такого високого статусу установки – щоб принципи та цінності щодо чогось могли бути застосовані, це щось має існувати незалежно. Інакше пропоновані принципи будуть чужими, тобто такими, які неможливо відстояти як свої, або компенсаторними, реваншистськими. Україна може існувати лише як самостійна цивілізація. Спрощення України до нації, держави чи території не дозволяє їй виживати в тривалій перспективі. Ця установка надзвичайно потужна. Щоб уявити собі її потужність, можна сказати, що задля цивілізаційної самостійності, якщо доведеться, можна змінити чи урізноманітнити релігію в країні, як це неодноразово робила індійська цивілізація, змінити культуру, як це робила цивілізація США по відношенню навіть до європейської цивілізації, чи змінити мову, як це зробила єврейська цивілізація. Ця установка означає не лише вихід з зовнішнього управління, але і граничний, тобто цивілізаційний масштаб домагань. Лише прийнявши наймасштабніший виклик, можна справитися з викликами більш дрібними. Відповідаючи на дрібні виклики, завжди програєш на більш масштабному рівні. Цей масштаб передовсім означає, що головні передумови України принципово не можуть формуватися всередині політики, де діють групові інтереси. Тобто, наприклад, українську конституцію потрібно писати інакше, ніж це робили країни, що так чи інакше вже були самостійними, як от Франція чи США. Усі знають, що в конституції має діяти принцип стримувань та противаг всередині опису політичної системи. Але ніхто не хоче обговорювати питання, що в конституції, перш за все, має діяти принцип рівноваги між державою, корпораціями та самоврядними громадами. Тобто ця інновація поки що не може відбутися, бо про неї західні теоретики нам нічого на грантоїдських семінарах по демократії не розказують, хоч ця проблема існує сьогодні повсюдно, не лише в Україні. Вклад держави в розвиток цивілізацій в останні тисячі років був вирішальний. Але не менший вклад зробили міста, самоврядні громади та корпорації, які тепер виходять на перший план продукування соціальної енергії. Лише вийшовши за межі політики, за межі держави, ми можемо зрозуміти, чому самоврядні громади та корпорації для цивілізаційного унормування сьогодні більш важливі, ніж держава, яка традиційно регулюється в конституції правовим чином. Так само ми маємо закласти принципово нову модель бачення суспільства – як мережу міст. Наприклад, місту Києву сьогодні більше півтори тисяч років. І за цей час це місто пережило більше десятка різних держав. Тому міста для цивілізації більш важливіші, ніж держави. Мережа міст накладена на архаїку держав - це більш складна модель, але саме цю модель потрібно реалізовувати. Друга установка – на інновації. Ця установка зумовлює відмову від домінуючого і некритичного використання чужих гуманітарних теорій та методологій, чужих моделей держав, чужих текстів конституцій. Україна має бути ініціатором цивілізаційних інновацій, а не робити фрагментарні реформи за чужими зразками. Україна може бути за багатьма стандартами в західній цивілізації, співпрацювати з нею, але свою цивілізацію має будувати самостійно. Тобто ми не робимо конституційну реформу – ми створюємо принципово нову модель суспільства та країни, де роль держави принципово не є монопольною і значно меншою, ніж раніше. Граничне домагання в метафоричному контексті означає процес "винайдення і перевинайдення велосипеду". Якщо хтось сумнівається у цій метафорі, хай порівняє велосипед 30 років назад і сучасний. І нинішній новий високотехнологічний велосипед став можливим лише тому, що велосипед продовжують винаходити і перевинаходити. Всі решта установок походять з цих двох основних. Якщо вони не сприймаються, якщо вони обмежуються чи спрощуються, то далі вже можна нічого не робити, бо все одно в цьому не буде перспективи. Коли ми все-таки вибираємо установки на цивілізаційну самостійність та інноваційність, то ми маємо розпочати формувати модель України з самого початку – на рівні фундаментальних ситуацій вибору між певними принципами творення суспільства та розбудови держави. Якщо перші дві установки мають цивілізаційний рівень, то решта чотири мають суспільно-політичний рівень. Перші дві – більш значимі і більш принципові. В суспільно-політичному контексті, перший вибір самостійної інноваційної цивілізації Україна це вибір між стабільністю на основі рівноваги та розвитком на основі проривних інновацій. Цей вибір ускладнений фронтирною позицією України – вона постійно зазнає радикального руйнування від будь-яких геополітичних розломів та нерівномірностей розвитків сусідніх цивілізацій. А оскільки це так, то стабільність українцям здається повсякчас більш бажаною та компенсаторно-цінною. Звичайно компенсаторній цінності не можна довіряти, але вона засадничо присутня в колективному несвідомому українців: аби був мир, аби не було війни, аби було все тихо та спокійно, бо ми ж перші і постраждаємо від війни. Уявлення про те, що основною умовою миру для України є її власний неперервний випереджуючий сусідів розвиток, є рефлексивним. Відтак через періодичне знищення національної еліти воно не встигає потрапити на рівень відрефлексованої цінності та закріпитися у суспільній свідомості. Українці хочуть вижити так, щоб зберегти стабільність, але в умовах фронтирної країни бажати потрібно протилежного – інноваційно розвиватися, перебувати в нестабільності, щоб вижити. Це важлива річ. Україні довго доведеться тримати випереджуючий розвиток як установку у суспільній свідомості, щоб зрештою це колись потрапило у колективне несвідоме і закріпилося там. Такий фундаментальний вибір між розвитком та стабільністю не є чимось абстрактним. Цей вибір є дуже конкретним, коли ми з вами приступаємо до конституції. В 2010 році український теоретик-конституціоналіст Всеволод Речицький написав статтю "Прості цінності конституціоналізму", яку я щиро раджу вам прочитати. Він обговорював всього одну проблему: що покласти в основу конституції – свободу як джерело індивідно-автономного спонтанного розвитку чи демократію як інституційно впорядковане бюрократією суспільство, яке лише частково визнає спонтанну індивідуальну свободу, при цьому значно її обмежуючи задля стабільності? Він посилався на цивілізаційну ефективність США, які вибрали домінування свободи, та меншу ефективність Європи, яка вибрала домінування демократії. Можна сказати, що ще меншою є ефективність Росії та ісламського світу, які обмежують не тільки свободу, але і демократію. Трохи більшої, ніж Росія та ісламський світ і навіть Європа, цивілізаційної ефективності досяг Китай, але це завдяки лише тому, що 1) втручання держави в свободу дуже регламентоване; 2) держава сама взяла на себе відповідальність за інноватику; 3) держава пішла на територіальну диверсифікацію китайців – мережа чайна-таунів по світу, експансія самого Китаю в інші країни на рівні співробітництва і т.д, – де Китай надав дуже енергійним китайцям свободу за межами країни і водночас забезпечив використання їх досягнення всередині країни. Сьогодні ситуація склалася так, що ми маємо в українській конституції піти ще далі, ніж США. Тобто в Україні свобода має передувати не тільки демократії, але навіть і державі – позбавлення держави права на монопольне надання інфраструктурних послуг, визнання розподіленого громадянства та вільний вибір власної структури громадянства та розподіленого способу сплати податків. В ідеалі свобода мали би передувати ще і нації (тобто мав би бути вільний вибір ідентичності), але такої ідеальної ситуації ми досягнути в найближчий час не зможемо через надто архаїзовану свідомість українців, яка підкріплюється ситуацією війни. Хоча завдання таке поставити повинні. Отже третя установка – на домінування індивідуальної спонтанної свободи над демократією. Ця установка є по суті суспільно-політичним підкріпленням другої установки на інновацію. Цей вибір між свободою та демократію є наскрізним для конституції. Тобто він не є вибором тексту преамбули чи вибором якоїсь статті про свободу. Він має стати базовою установкою для усіх статей, для самого підходу конституції. Отже перша проблема – як забезпечити в українській конституції домінування свободи над демократією; як забезпечити імплементацію, інкорпорацію та інтеграцію спонтанної індивідуальної свободи в економіку, політику, культуру та соціальну структуру країни. Це проблема джерела соціальної енергетики. Сьогодні життєдіяльність України побудована на енергетиці паразитарного правлячого класу, який завдяки здирницьким, монополістичним та обмежуючим свободу решти суспільства мотиваціям неефективно господарює в країні. А нам потрібна енергетика всієї активної частини народу – енергетика громади в політиці та енергетика середнього класу в економіці. Тут постає проблема громади. Тобто конституцію потрібно базувати не на тому, що вся влада належить народу, а на тому, що вся влада належить громаді. Громада - це активна частина народу, самоорганізована громадськими лідерами, яка здатна до самодостатності – самоуправління, самофінансування та самозахисту. Отже четверта установка – на самоуправління громад та громадський контроль за державою та корпораціями. Проблема України в тому, що громада сьогодні це лише емпіричні процеси: два Майдани, добробати, волонтери, громадські борці з корупцією, експерти та журналісти на боці громади. Ці процеси не являють собою самоорганізовані середовища. Отже нам водночас доведеться самоорганізовуватися на громадському рівні та надавати громадським організаціям функції самоуправління та контролю за державою та корпораціями. Нинішні процеси стихійної самоорганізації громади руйнують олігархічну рівновагу держави (олігархічний консенсус), яка останні 20 років постійно втримується завдяки корупції. Щоб подолати корупцію, потрібно знайти інший механізм втримання рівноваги в країні. Такий механізм – включення в модель держави громади як на центральному, так і на регіональному рівнях. Причому ситуація ускладнена ще і тим, що соціальна мобільність на регіональному рівні набагато нижча, ніж на центральному рівні. Щоб продавити свою волю та відстояти право на свою ініціативу, сьогодні активним індивідам з регіону потрібно рухатися через центр, бо регіональні правлячі класи їх блокують. Отже потрібно на рівні моделі штучно і спеціально передбачити стимулювання соціальної вертикальної мобільності в регіонах. Кумівство на регіональному рівні потрібно знищувати дуже жорстко. Друга проблема – як в ситуації спонтанної індивідуальної свободи забезпечити рівновагу в державній моделі не лише на рівні центральної бюрократії, але і на рівні регіональної бюрократії. Нарешті ще одне. Спонтанна індивідуальна свобода неминуче створює олігархів за умов монополізованої економіки – наявності залишків великих промислових підприємство індустріальної епохи, наявність безконтрольного використання природних копалин та інших публічних ресурсів, наявність старих низькотехнологічних інфраструктур, наявність корумпованого централізованого управління, до якого прив'язані централізовані тарифи. Подолання корупції та розукрупнення олігархічних бізнесів може іти через декілька напрямків – демонополізація та розукрупнення індустріальних підприємств, їх постіндустріальна технологізація, інвентаризація публічних ресурсів на рівні публічних же кадастрів, введення базового уявлення в конституцію про суспільну власність (публічний ресурс) та унормування її публічного використання (природні – земля, надра, повітря, водойми, повітря, частоти радіохвиль тощо та штучні – інфраструктури, центральні та муніципальні бюджети, ЗМІ тощо). Отже п'ята установка – на обмеження монополізму та олігархії, яка повсякчас виникає з проекції індивідуальної свободи на корпорації. Корпорації - це не індивіди, і їх свобода прибутку має бути обмежена суспільною доцільністю та загальним благом. Енергетика діяльності корпорацій має постійно перенаправлятися активною громадою з отримання прибутків від бізнесу та непереборного устремління бізнес-корпорацій до монополій на загальне благо та підприємницькі інновації. Зрештою останнє важливе. Україна як фронтирна країна знаходиться під тиском великих цивілізацій – Росії, Європи, мусульманського світу, а в останній час до них поступово доєднується Китай. Забезпечення домінування свободи над демократією, вирішення проблеми рівноваги між державною та корпораціями завдяки активній громаді, знищення можливостей виникнення олігархії та розблокування вертикальної мобільності в регіонах не дозволять автоматично виграти цивілізаційне протистояння з сусідами. Тобто нам потрібен стратегічний центр влади, який би слугував як інноваційним компресором (впровадження нових ідей, підходів, технологій і т.д.), так і позицією, яка здійснює цивілізаційний конфлікт на користь України за рахунок довгострокових програм, проривних проектів, масштабних планів. Цей стратегічний центр має бути інституціоналізований, йому мають бути надані безпрецедентні повноваження інноватики та масштабування державної моделі. Саме так – створена державна інституційна модель не має закостеніти хоч би і на десятки років, вона має стати динамічною в плані підвищення чутливості до інновацій, до спонтанної творчості громади та бізнесу, придатності регіонів для здійснення вертикальної мобільності. Отже шоста установка – на стратегічний розвиток як орієнтаційне ненасильницьке, недомінаційне спрямування індивідуальної свободи на колективну позитивну перспективу через проривні проекти та програми. Тобто ми маємо вирішити в творенні нової моделі країни три фундаментальні проблеми суспільно-політичної системи. 1) Як створити суспільство, де домінує спонтанна індивідуальна свобода, а демократичні правила та процедури встановлюють рівновагу вже на основі досягнень цих свобод, обмежуючи при цьому лише монопольно-олігархічні та корупційні устремління, та стимулюючи устремління інноваційні. 1) Як на основі активної громади створити більш зрівноважену систему з різних суспільних груп, будуючи цю систему знизу (від громадських активістів, інтелектуальних груп, авторитетів, територіальних спільнот), уникаючи при цьому як олігархічного монополізму, так і диктату держави в царині науки, літератури та мистецтва в орієнтації на спонтанну індивідуальну свободу, а не на бюрократичну демократію. 2) Як забезпечити стратегічний розвиток країни (з якої позиції і в яких процесах) та використання індивідуальної свободи аж до рівня автономності суспільством. Як поєднати спонтанний розвиток, який диктують ці вільні і навіть автономні індивіди, з рівновагою на основі громадського самоуправління та зі стратегічним баченням країни, яке потребується з огляду на зовнішні виклики та геополітичні розломи, що повсякчас ведуть до руйнування України. Щоб реалізувати та поєднати ці шість несуперечливих, але важкопоєднуваних установок, нам потрібні будуть вже принципи. Але про це – іншим разом. https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5b23d6c3c6e93/

Хеда: Сергій Дацюк ГРАНИЧНІ УМОВИ ЗМІН 27 липня 2018, 11:06 В перехідні періоди, коли є передчуття змін, обов'язково виникає питання про те, на що ми можемо відважитися і що ми собі можемо дозволити. На що ми можемо відважитися – це рівень наших спільних амбіцій. Саме спільних, бо інтелектуали можуть відважитися на більше, ніж політики і тим більше громада у цілому. Що ми можемо собі дозволили – це зміст наших спільних обмежень. Це здебільшого наші ментальні, культурні, енергетичні та вольові обмеження. Здебільшого ці обмеження диктуються найбільш архаїчними та при цьому доволі енергійними верствами. Якісь речі, здавалося б вже продискутовані і ніби вияснені, іноді знову і знову стають темою обговорення. Недавня заява Саакашвілі мене здивувала і розчарувала водночас. І розчарувало зовсім не те, що він вважає, що всі політики лайно. Зрештою, більшість українців так вважає. Розчарував його підхід до зміни ситуації. Його схема така: 1) створення системи громадської люстрації політичного класу через референдум; 2) створення нового політичного класу шляхом відбору його представників зокрема через Рух Новий Сил під лідерством самого Саакашвілі. Ця схема могла спрацювати одразу ж після революції 2013-2014 років, коли у нас ще були ілюзії про те, що варто змінити людей біля влади, і позитивні зміни будуть можливі. Вочевидь саме тоді все дійсно залежало від людей біля влади, і нашою помилкою було обрання президента-олігарха, хоча особливого вибору тоді у нас і не було. Сьогодні ситуація принципово інша. Ми гуртом зрозуміли, що державні та муніципальні інститути не працюють взагалі. І зміна людей при владі нічого суттєвого не дасть. Інакше кажучи, мене здивував не радикалізм Саакашвілі, а саме відсутність його звичного радикалізму. Змінити людей? Всього лиш? Ми це робили вже двічі після двох революцій. Це не працює. У Саакашвілі сьогодні забракло окаянства для пропозиції справжніх змін. Щось змінити можна лише змінивши систему життєдіяльності країни, а не людей в цій системі. А система, вибачте, це не система люстрації, – це система цілого. Лише зміна цивілізаційної орієнтації, зміна політичного устрою, зміна економічної моделі, зміна культурної політики, зміна залежної від цього соціальної структури може призвести до повороту України на краще. Тобто лише нова Республіка закладе умови для появи нових лідерів, обмеження влади олігархів, вирішення питання війни, збільшення чисельності середнього класу та появи нових можливостей для розвитку. А щодо нової Республіки мова може йти лише про новий Суспільний Договір – не як елітну змову, не договір між владою та громадою, а договір саме між громадянами з приводу Республіки. Причому, сьогодні пропонується принципово новий для історії людства Суспільний Договір – Договір про процес перетворень, а не лише про бажаний новий стан. Конституція набуває в цьому договорі якості способу фіксації етапів цих змін. Водночас, розробляючи текст нового Суспільного Договору, який зовсім скоро буде винесено на обговорення громадськості, ми дійшли до висновку про те, що існують граничні умови. Перша гранична умова – прийняти виклик самовизначення та інновацій перед лицем вічності та світу. Не шукати чужих зразків, не орієнтуватися на минуле, не використовувати звичне і традиційне. Іти вперед, будучи готовими зробити помилки і самостійно їх виправити. Цивілізація це ті, хто масштабно ризикує і не боїться робити помилки, бо самі ж їх спільно і виправляють. Цивілізаційний ризик не є страшним, якщо ми домовляємося про спільний ризик, а не як зараз – ризикують і вмирають одні, а вигоди отримують інші. Друга гранична умова – це унітарність Республіки як початкова умова. Федералізація неприйнятна. Саме тому ми зберігаємо державу на значний строк. Громади є основою самоврядування і творення умов для демонополізації інфраструктурних послуг держави. Громади є навіть основою самоорганізації, самофінансування та самозахисту Республіки. Але обов'язково потрібно збереження регулярної армії на весь час війни, допоки нова армія за новими принципами і в орієнтації на новітні стратегії ведення війни не буде створена. Обов'язково потрібна ефективно діюча держава як умова проведення змін. Третя гранична умова – Велика Україна. Саме задля Великої України потрібні всі ці принципи недомінації, інновації, цивілізаційного самовизначення та експансії. Просту Україну, тобто де все просто – всі говорять українською, ходять у вишиванках та співають українських пісень – можна побудувати лише на частині території Республіки. Для побудови Великої України потрібні складні принципи, складний процесний Суспільний Договір, складні умови його погодження та впровадження. Тобто Суспільний Договір це засаднича умова не лише збереження нинішньої території у складі України, але і повернення наших окупованих Росією територій. Україна має стати настільки привабливою для життя, щоб в ідеалі сепаратні її частини самі повернулися до її складу. Четверта гранична умова – збереження єдиного центру прийняття рішень в умовах війни з авторитарною Росією, у умовах проведення інвентаризації спільної власності, за необхідності гарантування тривалих змін на основі Суспільного Договору. Водночас помиляються ті, хто говорить, що єдиний центр прийняття рішень можливий лише як Президент. Адже Президент, якому не довіряються в умовах війни, який торгує конституційним суверенітетом в обмін на санкції західних партнерів проти Росії, який разом зі своїми заклятими конкурентами-олігархами торгує на крові, це все одно що відсутність Президента. Нам потрібен такий єдиний центр прийняття рішень, який контролюється громадою в усіх питаннях, крім довгострокової стратегії та активних військових дій в ситуації війни, підтримується громадою в усіх питаннях руху через радикальні зміни, спрямовується громадою в усіх питаннях засадничих орієнтацій Республіки. Це може бути президент, може бути канцлер, може бути гетьман – хто завгодно. Рівноважна через контроль громади і водночас націлена на стратегію розвитку через зміни політична модель може бути вибудувана під кого завгодно. Це – головне. Решта – другорядне. П'ята гранична умова – час на зміни. У нас немає 50 років. У нас немає 30 років. У нас є лише 15 років і то лише за умови неперервних змін. Інакше це взагалі не варто починати. Краще одразу ж погодитися на розчленування України між Європою та Росією. Ситуація така – за 30-50 років світ неодмінно прийде до ситуації, яка описана мною в роботі "Радикальний погляд на права". Україна може вчинити так, як вчиняла раніше і як радять нам більшість сьогоднішніх правників – давайте почекаємо, коли це станеться у світі, а тоді і собі приймемо досвід інших за основу. У нас немає цього часу, щоб почекати, поки це станеться у світі. Бо за цей час ми перестанемо існувати як єдина країна. У нас є шанс випередити світ і зробити це за 15 років. Шоста гранична умова – моделювання та публічне стратегування на тривалий період. Мова йде про три різні Конституції України протягом наступних 15 років, тобто за три періоди по 5 років Україна має пройти через три різні Конституції. Є один контраргумент, який постійно приводять критики такого підходу: український народ злякається, коли почує про три різні Конституції протягом наступних 15 років. Тому потрібно це поки що народу не говорити. Тобто український народ не лякався змін Конституції в 1996, 2004, 2010, 2014 та ще й епізодичних правок 2011 та 2013 років, які ним не розроблялися і не контролювалися. А зараз раптом злякається трьох різних конституцій, напрямок змісту яких наперед відомий, в розробці яких він буде приймати участь, які буде змінювати на референдумі. Не треба погано думати про народ. Все він зрозуміє і в усьому він розбереться. Особливо якщо це прямо і відкрито йому пояснити. Отже, перша Конституція врівноважує систему влади через громадський контроль, обмежує олігархію і запускає процес інвентаризації суспільної власності. Вона розподіляє всі права на природні права, громадянські свободи та соціальні гарантії. Триває дискусія, як і хто це забезпечує (громада, держава, сама людина (мислячий індивід)). Податки зберігаються. Армія зберігається, але реформується. Державні суди зберігаються. Громади створюються здебільшого як територіальні. Всередині цієї системи постає новий середній клас і з'являються нові лідери. Друга Конституція вже будується на принципах співволодіння і співуправління і запускає процес створення сервісних корпорацій, які можуть виконувати функції держави, тобто надавати інфраструктурні послуги вроздріб на платній основі. З'являється процес співволодіння та співуправління спільною власністю, право приватної власності доповнюється новими мотиваціями загального блага, корпорації орієнтуються на інші мотивації, окрім заробляння прибутку. Природні права забезпечує сам індивід та громада, якщо це є умовою його договору з громадою. Свободи забезпечує держава та громада. Соціальні гарантії забезпечує лише держава. З'являється вибір між сплатою одного податку та оплатою інфраструктурних послуг вроздріб сервісним корпораціям. Армія поступово стає мобільною, навчається вести мережецентричну, інформаційну та кібер-війну, космічну війну. Для громадян з'являється вибір між державним судом та судом як послугою через аутсорсинг. Громади творяться також на інших засадах, ніж лише територіальна прив'язка. До влади приходять нові лідери, з'являється власна українська еліта. Третя Конституція повністю позбавляє державу монополії на інфраструктурні послуги і передає їх сервісним корпораціям. Співуправління та співволодіння стає основним процесом співжиття громад. Спільна власність може передаватися для використання корпораціями, які генерують суспільну ренту. Приватна власність все більше орієнтується на інновації, де суспільна власність не є такою ефективною. Природні права забезпечує сам індивід та громада, якщо це є умовою його договору з громадою, а також сервісні корпорації, які надають індивіду це як платні послуги. Свободи забезпечує громада та сервісні корпорації. Соціальних гарантій немає, є рента як базовий дохід від використання суспільної власності. Податків немає. Здійснюється оплата інфраструктурних послуг вроздріб. Армія стає мережевою, залучаються приватні військові компанії, громади домовляються про спільний захист за рахунок високотехнологічної зброї. Суди стають здебільшого послугою. Модель співжиття українців поширюється за межі України, громади творяться, будучи вже не прив'язаними до території. Нові українські лідери виходять за межі України, стають європейськими та світовими лідерами. Міжнародне право продовжує мати значення для держав, допоки воно не реформоване. Світ з відставанням іде за Україною, тому міжнародне право стає орієнтованим не на держави, а на громади. У разі реформування міжнародного права, воно може виступати як договір між громадами світу і зовсім не торкатися держав як таких. ООН стає ООГ – організацією об'єднаних громад. Це не утопія, бо тут немає нічого такого, що вже не реалізується десь у світі. Це не комунізм, бо є чіткий розподіл на суспільну та приватну власність, яка зберігається. Це можуть здійснити українці, бо немає у них нічого такого фатального, що б робило їх кимось гіршим, ніж свого часу американці чи французи. Сьома гранична умова – загальногромадська відвага, народне окаянство, рішучість на тривалі зміни. Тобто українська громада загалом має прийняти саму можливість творити зміни протягом тривалого часу і не боятися цього. І от ця гранична умова найскладніша. Бо повірити в себе важче за все. Ми ж нещасні, забиті, знедолені, упосліджені, меншовартісні українці. Хіба ми зможемо це зробити? От як би то американці, французи, німці чи навіть росіяни, то вони б змогли. Чи все таки зможемо? І не говоріть за всіх. Говоріть за себе. Я вірю, отже я можу. А ви? https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5b5ad27692db4/

Олег Гуцуляк: Сергій Дацюк УКРАЇНА ЯК ЦІЛЕ Чи можна взагалі Україну зібрати в одне ціле? Чи можливо це зробити шляхом вільного договору громади, чи це можливо лише шляхом диктатури – державної чи навіть національно-групової? Чи можливо бути цілісним і при цьому не мати імперських доманагь? В цьому сенсі, як можливе перетворення чи зміни України – як цілого чи як частин, які власне не претендують навіть на те, щоб бути цілим. Чи можлива Україна як ціла і водночас різна (неєдина) і в той же час така, яка в своїй різноманітності досягнула згоди? Критика цілісності України Все частіше і частіше доводиться чути критику від різних розумників саме в цьому напрямку: Україна цілісною бути не може. Так вважають доволі багато експертів – технологістів-футурознавців, націоналістів, економістів-інституціоналістів та інших. Технологісти-футурознавці вважають, що досить активно запозичувати західні технології, і все тоді якось осучасниться. Тобто вони щиро вважають, що якщо замінити всі елементи системи на сучасні, то сама система стане сучасною. Це принципово хибний концепт. Осучаснення елементів не веде до осучаснення цілого. Тут технології не вистачить, тут потрібні гуманітарні зусилля. Ціле суспільства знаходиться не в елементах цього суспільства і не в їх інтеграції. Ціле суспільства знаходиться взагалі не в реальності самого суспільства. Значною мірою ціле суспільства є трансцендентним, воно знаходиться трохи на рівні докси, а значною мірою на рівні трансцендентних віри, уявлення та мислення. Ціле також є структурою соціальної психології, яка може змінюватися протягом тривалого часу зусиллями еліти, або ще більш тривалими зусиллями окремих інтелектуалів, якщо вони мають благородні мотивації і здатні працювати на рівні виробництва нових смислів, тобто продукувати уявлення про ціле, окрім власне виробництва емоцій, знань та мотивацій. Цілісна повсякденність (габітус) завжди підлягає атакам держав (імперій), наддержавних утворень та корпорацій. Цим атакам можна протистояти лише постійно ускладнюючи повсякденність за рахунок роботи еліти. Ускладнення повсякденності (когітус) це те, що роблять інтелектуали в суспільстві, де блокується інтелектофобія. Тому пропонований Суспільний Договір це не габітуальний акт, це когітуальний акт. Суспільний договір поєднує зовсім не минуле і не повсякденне. Суспільний договір поєднує через принципи бачення майбутнього. Бо саме ці принципи за деякий час можуть стати цінними для більшості і перетворитися на нові цінності. Наступні противники України як цілого це націоналісти, які приховано відмовляються від Великої України ("проживемо без Криму", "проживемо без Донбасу" і т.д.) За останній час довелося прочитати у Фейсбук декілька перлів, і зараз я наведу один з них, не вказуючи авторства. "Бандити-більшовики та їх нащадки зможуть об'єднатись з нащадками куркулів, поміщиків, репресованих? Їх можна об'єднати в одній країні тільки примусом і роззброєнням. У випадку зникнення примусу, державної влади, отримаємо війну всіх проти всіх." Це позиція радикальних націоналістів, які серйозно вважають, що домовитись про майбутнє можна лише тоді, коли ми домовимось про минуле. Причому про минуле, з точки зору націоналістів, можна домовитися лише в рамках національної пам'яті, а не історичної пам'яті, де національний контекст є лише одним з інших. І тут вони знову маніпулюють – публічно говорять, що це пам'ять політичної нації, а в реальності конкретних справ постійно використовують установки на етнічну націю. І допоки всередині установки на минуле відбуватиметься етнізація історичної пам'яті під вивіскою пам'яті політичної нації, домовитися ми не зможемо. Пам'ять, що закриває доступ до майбутнього, це не пам'ять, а злопам'ятність чи ресентимент. В минулому Україна майже ніколи не була в кордонах незалежної країни (1991 – 2014), хіба лише щось дуже близьке було за німецької окупації в 1918. А стала Україна такою в СРСР, історичний період якого у вигляді УРСР ми не можемо прийняти всередині ідеології незалежності. Тому домовитися про цілу і водночас незалежну Україну всередині історичної пам'яті практично неможливо. Домовлятися потрібно саме щодо майбутнього: минуле рве Україну на частини, минуле розділяє людей, минуле архаїзує суспільну свідомість. Згода щодо майбутнього – ключ до згоди в теперішньому та до згоди щодо минулого. Є ще одні противники цілісної України – це ті, кого можна назвати еволюціоністами, антиреволюціонерами. Знову наведу один перл з Фейсбуку без вказівки авторства. "Дрібні ідеї та пропозиції мають шанси якось допомогти суспільству, великі СИСТЕМНІ розробки не мають жодних шансів, бо вимагають ДИКТАТУРИ, щоб посунути всі інші." Це так званий "концепт малих справ", хай би навіть ці малі справи і були об'єднані в мережу. Суть його дуже проста – давайте робити малі справи, давайте іти крок за кроком, давайте створювати маленькі цеглинки великої будови і ціле якось саме по собі влаштується. Якщо взяти відомий образ Франка, то підхід "концепту малих справ" це не "лупайте сю Скалу", а "виколупуйте маленькі камінчики". За конкретними діями це дуже схожі речі, але вони принципово різні за мотиваціями щодо цілого. Можна навести також і древню притчу про трьох каменотесів, один з яких тесав каміння, інший працював та заробляв гроші, а третій будував храм, хоча всі вони робили одне і те ж. Проблема тут у тому, що малі справи ніколи не змінюють ціле. Малі справи в принципі не можуть нічого змінити, коли йдеться про цілісні системні проблеми. Наприклад, як не здолати корупцію, а зробити її вічною? Дуже просто – задіяти проти неї "концепцію малих справ", тобто розпочати боротьбу з корупцією. Корупція як системна проблема долається лише на рівні цілого. Ніякий набір малих антикорупційних справ, як би багато їх не було, корупцію не здолає, більше того, малі антикорупційні справи її укрупнюють та концентрують. Джерела корупції є системними – олігархи як втілення поєднання влади та бізнесу, надання інфраструктурних послуг вибірково і безконтрольно, закриті від громадського контролю бюджети, кругова порука як результат спільної відповідальність хабаробранця і хабародавця. Системні зміни не обов'язково вимагають диктатури, а лише єдиного центру прийняття рішень, який контрольований громадою через той же такий Суспільний Договір, тобто через публічні "оферту-акцепт" та власне прописану стратегію в Суспільному Договорі, яка реалізується в узгоджених часових рамках. Тобто принципові зміни це зміни на рівні цілого, а не через набір малих справ, які можуть мати різні принципи, які важко поєднуються або не поєднуються взагалі. В цьому сенсі Україна це ціле можлива не як єдність згори (через державу), а як згода знизу (через суспільство). Вона сильно відрізняється в цьому від Росії, яка можлива лише як єдність згори (від держави). Відтак і експансія України можлива не як експансія єдності держави-імперії, а як експансія згоди суспільства через Договір. Короткий теоретичний нарис про можливість України як цілого Наші уявлення про спосіб влаштування Суспільного Договору з'явилися не одразу. Ще перед розробкою Суспільного Договору протягом декількох років проводилися теоретичні семінари, де ми з моїми колегами виясняли філософію, методологію та вимоги до мислительних компетенції для такої роботи. Далі буде зроблено короткий нарис ідей, підходів та методології конструктивістської соціо-інженерії. Суспільство як ціле може бути спроекційоване на, як мінімум, п'ять дійсностей, де потрібно провести цільові якісні зміни: економічна (від виняткової конкуренції до переважно масової співпраці), культурна (від відтворення і трансляції до інновацій), політична (від влади до недомінації та інклюзивної самоорганізації), соціальна (від співіснування до співучасті, співуправління, співволодіння), етична (від наявних цінностей до гідності за принципами, які ще тільки мають стати цінностями). У кожній дійсності можливо проектування. Будь-який проект може стати визначальним для суспільства в цілому, якщо він модельно організований, тобто встановлює зв'язок між проектами у всіх дійсностях. Дійсні проекти з'єднуються в онтологічному мисленні через "етичні" узгодженості – принципи, установки, орієнтири і т.п. Узгоджена реалізація різнодійсністних проектів забезпечується програмуванням, яке і є інструментом узгодження різнопредметних різношвидкісних проектів, використовуючи аналітику і прогностику. Процеси змін суспільства як самореалізація і експансія відбуваються через різні дійсності в орієнтації на процеси самого суспільства – масове співробітництво, інновації, інклюзивна самоорганізація, співуправління і співволодіння на рівні громад. Суверенітет над майбутнім – головна установка, основна цільова умова діяльності. Для моделі перезаснування України людство є гранична рамка, прообраз трансцендентного цілого, якого можна прагнути, яке можна уявляти та мислити. Водночас проблема цілісності виникає тричі: 1) перший раз в теперішньому суспільстві, яке розірване на різні шматки, щодо яких немає певності в їх дійсності (розрив між фейками чи монореальністю та багатореальністною дійсністю); 2) другий раз в розриві теперішнього з майбутнім, яке має бути зовсім не схоже на теперішнє (розрив проспектуалізації та прогресорства); 3) третій раз між різними за методологією процесами – проектуванням з теперішнього в оперативне майбутнє та моделюванням на основі інакшого віддаленого майбутнього щодо стратегічного майбутнього (розрив проектів та моделей). Подолання першого розриву означає роботу з розірваним теперішнім -- символічним, симульованим, імітованим, фейковим, віртуальним. Окрім того, є також і мономодельне теперішнє, яке втримується зусиллями певних суспільних груп. Щоб потрапити в майбутнє з бажаного сьогодення, потрібно вилучити з нього фейки і симуляції, звести до оригіналів імітації, концептуально зрозуміти символічне і задати місце віртуального в актуальності. Окрім того, потрібно ідентифікувати мономодельні стимуляції (як от споживацька, ліберально-демократична, націоналістична, ліва і т.д., які перетинаються або конфліктують), і задати їх місце в більш складній моделі. Дійсність теперішнього у Суспільному Договорі було визначено через виокремлення фейкових уявлень (ілюзій), фіксацію обмеженості чисто технологічного підходу, безперспективність еволюціонізму, націоналізму, ліберального демократизму, лівацтва, споживацтва та задання установки на збереження різноманітності через відмову домінування мономодельних стимуляцій одна над іншою. Тобто так ми отримуємо вихідну концептуальну позицію в сьогоденні. З позиції такої складної дійсності стало можливим переходити до майбутнього. Є самоплинне майбутнє, якщо нічого не робити. Є стимульоване і кореговане майбутнє, тобто прогресорське, оперативне майбутнє, значною мірою проектне. Є модельоване майбутнє, щодо якого можливі стратегії. Є далеке майбутнє – інакше, з розривом з теперішнім, тобто проспектуальне. Однак пропозиція такого майбутнього неодмінно принесла б з собою футурошок, до якого українське суспільство не є готовим. Щоб обмежити футурошок, в Суспільному Договорі був запропонований поступовий перехід від дійсності теперішнього через проект оперативного майбутнього, до більш-менш описаної моделі стратегічного майбутнього на основі уявлень про інакше майбутнє. Другий Розрив між проспектуалізацією та прогресорством в Суспільному Договорі ми подолали таким чином. Проспектуалізація щодо інакшого віддаленого майбутнього стала основою для моделювання на етапі стратегічного майбутнього та для корекції проективного прогресорства на етапі оперативного майбутнього. Цим ми заклали можливість повторення такого підходу надалі. Тобто кожен крок за межі оперативного майбутнього потребуватиме знову заглядати чимдалі в інакше, корегувати уявлення про наступне оперативне майбутнє та відповідно здійснювати перемоделювання стратегічного майбутнього. Тобто по мірі віддалення від теперішнього нами застосовані три різних концептуальних підходи до роботи з майбутнім: інакше, стратегія, проект. Для поєднання прогресорства та проспектуалізації були задіяні принципово нові інструменти – стратегічні орієнтації, установки, опорні ресурси, окрім традиційних вже мети, прагнень, візії, принципів. Потім ми зробили спробу подолати розрив між моделями та проектами і збудували підхід, що розмежовує їх використання та тому чи іншому етапі в Суспільному Договорі. Для цього ми розбили майбутнє на три етапи, відповідно до трьох різних підходів роботи з майбутнім. Перший етап проектний – Конституція перехідного періоду. Другий етап – описана модельним чином стратегія через концептуальні якісні вимоги та уявлення про Установчий Договір та Конституцію Співволодіння. Третій етап описаний концептуально як інакше в дуже загальних рисах – світ самоврядних громад, які розпоряджаються спільним, з контрольованими громадами корпораціями, вже без держав. Таким чином Україна збирається в одне ціле чотири рази. Перший раз – Україна збирається аналітичним чином, як дійсна Україна в теперішньому, яка позбавлена фейків, симуляцій, імітації, де виокремлені стимульовані мономодельності, щодо яких запропонована недомінація, тобто де в ціле зібрані дійсності, а не розірвані реальності. Другий раз Україна збирається проектним чином у вигляді доволі детального опису сутнісних характеристик оперативного майбутнього, де діють проекти, цілі, прагнення, технології. Третій раз Україна збирається модельним чином у вигляді більш далекого стратегічного майбутнього, яке описане через принципи, установки, орієнтації та опорні ресурси. Четвертий раз Україна бачиться з позиції інакшого майбутнього, з уявлення про людство, що викладається лише для спеціалістів у вузькому колі. Вона слугує проспектуальним ідеалом цілого для всіх трьох збірок. Чотири рази розібрану Україну чотири рази і збирати. Менше – не дасть позитивного результату, хоч це і заспокоїть на якийсь час мономодельників, проектувальників та правовірних методологів. Маленький висновок Нові складні проблеми потребують нових підходів та нових рішень. В цьому сенсі проектний підхід, хоч і досі використовується, має дуже великі обмеження щодо набору ситуацій свого використання. Наполягання деяких критиків на абсолютності проектного підходу видаються нам некоректними. Проекти працюють в одній реальності, в одній дійсності. Проекти в принципі не можуть працювати всередині багатореальністного підходу, не можуть працювати з викривленою дійсністю (де багато фейків, симуляцій і т.д.). Проекти не вміють працювати з моделями ніяк інакше, ніж спрощуючи їх до проектів. Проекти не вміють поєднувати різні підходи. Найвищий рівень мислительної компетенції для проектів – рефлексія. Модельний підхід вміє працювати з декількома реальностями, в тому числі з такими, які підлягають попередній адекватизації (вилученню фейків, симуляцій, імітації і т.д.) і перетворенню їх на дійсності. Модель дозволяє використовувати різні мономодельні підходи (модель моделей або багатомодельний підхід). Моделі можуть працювати з проектами, не спрощуючи їх. Найвищий рівень мислительної компетенції для моделей: контрафлексія та контрарефлексія. Взагалі ми не збиралися викладати ці доволі складні теоретичні підходи. Але постійна настирлива, почасти тролінгова, критика на Фейсбук нас змусила. Суспільний Договір саме з такою складною методологію і буде запропоновано українській громаді. Але в Договорі ця складна методологія лише використана. В самому тексті Договору цих складностей не буде. Там буде сказано все простою мовою. Водночас для дискусій експертів, науковців та методологів має бути важливо, що за простою мовою Суспільного Договору стоїть складно організоване мислення.

Оксана Григоренко: Сергій Дацюк НЕЗАЛЕЖНЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ 24 серпня 2018, 08:03 Цей День Незалежності України приносить важливі усвідомлення. Перш за все, ми більш точно визначили, з ким ми маємо справу, коли говоримо про лідерів країни. Ланцюжок узагальнень в минулому був такий. Ми не маємо еліти, бо не маємо достатньо людей, які живуть за принципами, виробляють смисли та перспективи для широкого загалу. Ми маємо лише правлячий клас, який виконує цю функцію чисто формально. Але в останній час, щодо управління ситуацією в країні виникає все більше і більше сумніву. Буквально вчора ми дійшли до розуміння того, що навіть формально так званий правлячий клас функцію управління не виконує. Існують різні теорії класів, де фігурує особливий клас лідерів – "правлячий клас", "політичний клас", "дозвільний клас", "привілейований клас". Вочевидь з усіх функцій за українським особливим класом лідерів можна зафіксувати лише функцію привілеїв, бо ані справжньої політики, ані дієвого власного управління, ані ефективного використання дозвілля ми аналітично зафіксувати не можемо. Привілейований клас України здійснює пряме та непряме економічне, політичне, соціальне, культурне та інтелектуальне гноблення української громади. Відтак справжнє повстання проти привілейованого класу це зовсім не Майдан, це – інакша модель відносин, де привілейований клас не просто позбавляється привілеїв, а де він втрачає навіть функції монопольного управління та надмірного дозвілля. Найвищий рівень самостійності народу це наявність у нього громад як договірних спільнот, що спрямовані на співволодіння, співуправління, співтворчість, самоорганізацію, самозахист, самофінансування. Найвищий рівень суверенітету Республіки як громади громад це її суверенітет над майбутнім. Протягом останніх місяців роботи над Суспільним Договором власне іде інтелектуальна боротьба за право української громади здобути суверенітет над власним майбутнім. Невелика група розробників постійно намагається включити уявлення про "шлях", про "установки" та "стратегічні орієнтири" у Суспільний Договір. Інша група під різними приводами намагається виключити це зі змісту Договору з аргументацією – "народ це не зрозуміє", "народ це не підтримає". Фактично монопольне розпорядження майбутнім стало найголовнішим привілеєм привілейованого класу України. Інституалізацією цього "привілею майбутнього" стало уявлення про лінійну схему суспільного розвитку з привілейованим класом: 1) розвиток суспільства має об'єктивні закони, що походять з природи взагалі чи природи суспільства зокрема; 2) з цими об'єктивними законами може справитися лише суб'єкт; 3) виникнення суб'єкту має певну послідовність і певні умови, без виконання яких всезагальний Суспільний Договір не має смислу; 4) відтак майбутнє Суспільного Договору має бути зображено винятково через дії привілейованого класу, а не у вигляді доступного для широкого загалу опису майбутнього. Оця схема і є спосіб маніпуляцій щодо майбутнього з боку українського привілейованого класу. Історія України не раз вже доводила – позитивне майбутнє можна створити лише разом, лише як своє, лише як оперативно відкрите. Якщо майбутнє стає привілеєм меншості, воно швидко стає негативним майбутнім для більшості. Чуже майбутнє, хай навіть списане з найкращих всесвітніх зразків, ніколи не буде реалізоване ефективно, бо йому не просто забракне енергетики носіїв, йому забракне дій по корекції. Ті, хто не вміють творити, не будуть уміти і корегувати створене. Реформи без іновацій приречені на поразку. Відтак "іновації" це виникнення інакшого, їх не слід плутати з традиційно вживаними "інноваціями" як появою нового, що дуже рідко буває інакшим. Закрите майбутнє не дозволяє працювати з ним – ані на рівні теорії, ані в комунікації обговорення, ані в легітимному просторі всезагальної реалізації. Закрите майбутнє не може бути певним. Закрите майбутнє не може бути складним. Лише процес узгодження різних майбутніх ускладнює майбутнє настільки, що воно стає складнішим за теперішнє, а значить стає привабливим у світі, що ускладнюється. Складне майбутнє і є завжди більш позитивним, ніж майбутнє просте, майбутнє минулого, майбутнє простих істин, майбутнє простих цінностей. Привілейоване майбутнє ніколи не має шансу реалізуватися для всіх. Привілейоване майбутнє завжди породжує протидію гнобленню. Тобто саме привілейоване майбутнє породжує на противагу собі революційне майбутнє, а це означає бунти, протистояння, війни, жертви, руйнування. Лише спільне майбутнє має шанс на успіх. Відтак майбутнє України має стати власним, відкритим, спільним. Це і є справжньою умовою незалежності України. Право на власне, відкрите та спільне майбутнє є головним правом народу. Але народ не здатен реалізувати суверенітет над майбутнім – він надто абстрактний, надто аморфний, надто мовчазний та надто пасивний. Справжній суверенітет над майбутнім можуть мати лише громади як ті, що здатні реалізувати таке право. Громади як договірні спільноти, перш за все, домовляються про майбутнє. Незалежність України це незалежність її майбутнього. Носієм цієї незалежності не є і ніколи не був народ. Носіями цієї незалежності є громади.

Оксана Григоренко: Украина в первом полугодии 2018 года экспортировала в страны Евросоюза товаров и услуг на $9,8 миллиарда , что в пять раз больше, чем на Россию. Об этом сообщает Министерство экономического развития и торговли, ссылаясь на данные Госстата в ответе на информационный запрос Укринформа. В частности, отмечается, что экспорт товаров и услуг на Россию в первом полугодии составляет $1,826 миллиарда, а в страны ЕС - $9,791 миллиарда. Также, по данным Госстата, Украина в первом полугодии 2018 года импортировала с России товаров и услуг на $3,75 миллиарда, а из стран ЕС - на $10,76 миллиарда. Касательно торговли со Штатами, за январь-июнь 2018 года, то Украина экспортировала в США товаров и услуг на $515 миллионов, а импортировала на $1,5 миллиарда. В общей сложности в январе-июне 2018 года Украина экспортировала товаров и услуг на $23,3 миллиарда, а импортировала - на $26 миллиардов.

Василина: Більшість українців мігрує за кордон переважно на сезонні роботи. Насамперед, їдуть інженери, водії, будівельники й лікарі,викладачі вищої школи та науковці. Улюблені напрямки – Польща та Німеччина. Минулого року заробітчани тільки з Польщі перерахували понад 84 мільярди гривень. Це близько 4% ВВП України. Саме в західній сусідці намагаються “закріпитися” українці: хоча тут заробітки і нижчі, ніж у Чехії та Німеччині, через Польщу легше потрапити в більш заможні країни. Щороку українці надсилають з-за кордону мільярди доларів. Минулого, наприклад, переказали 9,3 мільярда. Перекази заробітчан уже досягли 8% обсягу економіки. Це більше, ніж Україна вкладає в оборону та безпеку. Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник вважає, що гроші заробітчан кращі за кредити МВФ – їх не треба повертати. Цікаво, що трудові мігранти приносять в країну в чотири рази більше валюти, аніж іноземні інвестори, які за минули рік вклали в Україну лише 1,8 мільярда.

ВанХеда: Польша теряет привлекательность для украинских трудовых мигрантов Дефицит рабочей силы в Польше обостряется все сильнее. Украинские заробитчане больше не рвутся в эту страну, а засматриваются на другие. Как рассказал UBR.ua президент Всеукраинской ассоциации компаний международного трудоустройства Василий Воскобойник, по сравнению с прошлым годом количество выдач приглашений на работу в Польшу уменьшилось на 18%. Об этом сообщает UBR. «Украинцы действительно ищут больше работу в других направлениях, поэтому и не растет поток трудовых мигрантов в Польшу. Им интересны страны Балтии, где зарплата такая же как в Польше, но нет языкового барьера. Также едут в Чехию, где оклады хоть и незначительно, но превышают польские. Ожидают открытия рынка труда в Германии, чтобы зарабатывать в 2-3 раза больше, чем в Польше. Кроме того, нужно понимать, что Германия — это большая страна (82 млн населения), поэтому в ней гораздо больше работы, чем в странах Центральной Европы», — отметил Воскобойник. Для наших людей определяющим фактором является размер зарплаты, поэтому неудивительно, что они выбирают страны, где можно больше заработать. Конечно, при равных условиях, включаются другие факторы, такие как понимание языка, социальные гарантии и пр. В этом смысле страны Балтии привлекательнее Польши, потому что в них много русскоязычных, следовательно, с работодателями намного легче коммуницировать, говорят эксперты. Кроме того, европейские страны постоянно облегчают трудоустройство граждан, живущих за пределами ЕС, в том числе и украинцам. Поэтому с каждым годом открываются новые возможности для наших граждан. Это касается скорости трудоустройства (возможность работать по биометрическому паспорту), размера зарплаты, условий проживания в стране, наличия питания и медицинского страхования. Из-за этого в Польше обостряется дефицит рабочих рук. В свое время там начали появляться компании по аутстафингу, которые занимались поиском рабочих рук в Украине, под дальнейшее трудоустройство у заказчика целыми группами. Таким образом польский работодатель смог миновать всю бюрократическую волокиту по оформлению работников. Хотя по мере изменения географических настроений украинцев, хантерам становится все сложнее работать. На таких «биржах» катастрофически не хватает людей. «В Польше очень часто работают нелегально. Те украинцы, которые уже ранее ездили туда работать, познакомились с работодателем, подучили язык, и сейчас могут просто ехать работать туда на прямую, минуя агентства по трудоустройству. Но дефицит кадров все равно есть. В Польше открывается все больше заводов, производств и предприятий, которые не могут найти себе персонал. Если раньше возрастным рубежом для них было 40-45 лет, то сейчас и в 60 лет можно устроиться», — рассказал UBR.ua руководитель профсоюза «Трудовая солидарность» Виталий Махинько. Главным конкурентом для польского работодателя сейчас является Чехия. Помимо зарплат, там и отношение к украинским работягам лучше, чем в Польше. Но эта небольшая страна не способна проглотить большое количество трудовых мигрантов из Украины, поэтому ключевым поворотным моментом для нашего заробитчанина станет либерализация трудового рынка в Германии. Именно туда активнее поедут люди в 2019 году. Поляки же не смогут быстро заменить украинцев представителями других государств. Все-таки наши соотечественники являются последним свободным большим резервом рабочей силы в Европе, им очень легко ездить в Польшу работать, особенно после введения безвиза. «Невозможно будет быстро завезти в Польшу вьетнамцев или филиппинцев, потому что ехать им приходится издалека, билеты стоят дорого, либерализации визового режима, как с Украиной, у представителей этих стран нет. Поэтому, поляки будут продолжать упрощать трудоустройство украинцам, менять свое законодательство, чтобы наши граждане выбирали эту страну для трудоустройства. Прогноз на ближайший год очень прост — если будет открыт рынок Германии для украинской рабочей силы, тогда наши трудовые мигранты поедут работать именно туда. Но Польша, страны Балтии, Чехия будут делать шаги, чтобы социализировать наших соотечественников на своей территории. Выдать им вид на жительство, ассимилировать в обществе, чтобы таким образом конкурировать с высокими немецкими зарплатами», — заверил Василий Воскобойник.

ВанХеда: Сергій Дацюк Філософ ВИЙТИ ЗА МЕЖІ 19 жовтня 2018, 08:10 Версія для друкуКоментарі2 Ми в циклічному часі. І розірвати порочне коло практично неможливо. Особливо якщо телебачення день за днем занурює нас у минуле як архаїку та подовжене теперішнє, яке, здається, ніколи не скінчиться: вічна війна, вічна зрада, вічний "томос", вічна корупція, вічне здирництво олігархів, вічні сутички влади з народом, вічні вибори. Важко і практично неможливо жити без позитивних устремлінь. Але ці позитивні устремління не формуються з циклічного часу, бо ходіння по колу не породжують позитивної енергетики. Ось вже три рази поспіль я та мої колеги – Бебешко, Нікітін, Чудновський – провели "Бесіди про людство" (1 випуск, 2 випуск, 3 випуск). Цікаво, що в той же день, коли ми робили третю бесіду про людство, в Римі відбувся Римський клуб, щодо якого депутат Ігор Луценко сформулював цікаву настанову – "перестати бути інтелектуальною провінцією". Задам провокаційне запитання – що наближає нас до того, щоб перестати бути інтелектуальною провінцією більше: засідання Римського клубу в Римі чи бесіди про людство в Києві? Інтелектуальною провінцією можна перестати бути лише тоді, коли перестаєш орієнтуватися на метрополію, яке б ім'я вона в цей час не мала, і сам робиш з провінції метрополію через власні надлишкові зусилля мислення. З формальної точки зору це зрозуміло: ставити перші та останні запитання, виходити за змістовні межі наявного, генерувати нові уявлення, нові ідеї, нові бачення цілого, зрештою придумувати інакше, яке би було цікавим, осмисленим та перспективним. Але це все формальні речі, на які зазвичай багато хто з інтелектуалів претендує. Водночас є проблеми епохи, які завжди радикальні і здатні заскочити всіх зненацька. Така епохальна річ сьогодні це постановка проблеми людства – не як проблеми сукупності усіх людей, а як проблеми трансцендентної цілісності. Інакше кажучи, в якому мисленні, в якій мові, в якому дискурсі, в яких ідеях, з якими початками та установками і в яких уявленнях про ціле ми можемо говорити про людство. Саме ці надскладні питання щодо людства породжують надскладне мислення. Людство є бесіда сутностей про суть, початки якої є трансцендентними (несоціальними), установки якої на інакше з'являються на межі між суспільством та трансцендентним змістом, засновки якої є трансцендентальними (поєднують трансцендентне та іманентно-соціальне), орієнтації якої є діяльними, межі якої є досяжними і здоланними в інтелектуальних надзусиллях. Всередині людства не буде сингулярності – бо сингулярність це соціальне, дуже соціальне. Трансформація людства – у віртуальності, за рахунок штучного інтелекту, в Позасвіті інших вимірів чи навіть через зміну матеріального тілесного субстрату – нічого не змінить у бесіді сутностей про суть, хіба лишень ім'я цілісності "людство" стане якимось іншим. Чи можливо так ставити питання в ситуації війни, контрреволюції, корупції та небезпеки, що нависла над Україною? Однозначно так, тому що лише самовизначення України в контексті людства дає їй шанс вирішити свої проблеми на більш складному рівні мислення. Чи буде так поставлене питання популярним? Однозначно ні, тому що телебачення та політика для широких мас продукують прості відповіді на складні питання і тим самим підтримують засадничу інтелектофобію в Україні. Отже ще до того, як перестати бути інтелектуальною провінцією, нам потрібно перестати бути інтелектофобами. А це означає зрозуміти дуже просту річ: хто не формує власний інтелектуалізм, змушений буде послуговуватись чужим. Вирішення проблем світу сьогодні вчергове за історію людства знаходиться поза політикою, оскільки світові кризи завжди виводять вирішення таких проблем за межі політики. Адже і раніше були різні способи вивести мислення за межі конкретних уявлень – мистецтво, міф, релігія, наука, всілякі духовні нерелігійні практики – всі хвилі проривів у цих сферах виникали саме в періоди світових криз. Сьогодні інтелектуальна політика в Україні спричинилася до розробки Суспільного Договору. Але проблеми та перепони, з якими стикнулася ця розробка, показує нашу засадничу і серйозну ваду – інтелектофобію політиків та широкого кола громади, які дуже агресивно сприймають нові ідеї. В ситуації інтелектофобії навіть інтелектуальна політика, яка просувається мікрогрупами в певних об'єднавчих діях в Україні, хоча і може бути підтриманою широким колом інтелектуалів, поки що не може бути простором формування надлишкового за складністю мислення. Отже перший виклик, який приймають "Бесіди про людство", це виклик інтелектофобії в Україні і в світі. Не існує іншого способу подолати інтелектофобію, як лише відокремити інтелектуальне змістовне поле надлишкового мислення від інтелектофобів та їхнього приземленого мислення. Тобто подолати інтелектофобію можна лише створивши такий плацдарм надлишкових зусиль мислення, куди би інтелектофоби за рівнем свого мислення в принципі проникати не могли, в бік якого вони могли би лише сичати та плювати, але ані слина та ані звуки їхнього сичання туди би не долітали. Тому в коментарях до наших бесід хейтери ігноруються, хайпери толеруються, а змістовні рухи вітаються. Інтелектуалізм формується та діє лише за власними правилами, він уникає: диктату популярності, контакту з інтелектофобією, орієнтації на зрозуміле та нове-інноваційне. Інтелектуалізм прямо і відкрито орієнтується на інакше-іноваційне і слугує опертям інтелектуальної політики. Є різні способи формулювання цього підходу до творення інтелектуалізму в Україні: "високо піднести інтелектуальну планку", "тримати позицію інтелектуалізму не дивлячись ні на що", "полетіти в космос" чи "відірватися від землі". Усі вони в якійсь мірі є справедливими. Нас з колегами буває називають космонавтами (від грецького "κόσμος" – космос, порядок, краса і грецього "ναῦς" – човен), говорять, що ми "полетіли в космос", в розумінні не буквального польоту на ракеті, а в розуміння заняття такої позиції, яка відірвана від конкретних змістів, тобто "відірвана від землі". Було би правильно з соціальної позиції нас називати "антропонавтами" тобто тими, хто плаває в змісті людства, намагаючись відриватися в надлишковому мисленні від зацикленого сьогодення. Але це теж неточна назва. Другий виклик "Бесід про людство", тобто виклик "відриву від землі", я та мої колеги постійно долаємо способом чергового поєднання різних позицій. У нас в офісі є дві дошки: одна трансцендентна дошка для початків та установок, змістів інакшого та схем співвіднесення всього цього, а інша – для соціальних моделей та теоретичних викладок щодо стратегій. Просунувшись на одній дошці, ми обов'язково намагаємося просунутися на іншій дошці. Тобто тут наш підхід такий – формувати надскладне мислення в надлишкових зусиллях щодо вирішення межових для епохи проблем та застосовувати це мислення в соціальності для творення нових моделей майбутнього та нових соціальних стратегій. Щоб виникали стратегії, повинні бути нові моделі майбутнього, а для них мають бути нові початки та установки, що перетворюються на нові засновки та орієнтації. Відтак стратегічні інститути більше не є позицією, де формуються найбільш масштабні змісти. Стратегування стає просунутою, але жорстко методологізованою і доволі операціональною інтелектуальною діяльністю. Справді складне і потужне майбутнє виникає на рівні початків та установок, а також бачення нової цілісності, що вже потім породжує безліч моделей, які трансформуються в ті чи інші спільні стратегії. Людство – іноваційна цілісність. Початки його трансцендентні, але імен не мають. Робоча установка – на інакше, яке всередині себе не розрізняється і теж важко віднаходиться чи конструюється. Межі долаються, перш за все, в мисленні – як межі об'єктивної науки, межі знаного, межі зрозумілого і т.д. Межі також долаються в соціальності – як межі держав, межі планети, межі актуальності і т.д. Неможливо домовитися в суспільстві і укласти Суспільний Договір, якщо інтелектуали потурають інтелектофобам, коли вони не мають зразків надлишкових мислительних зусиль, коли вони самі не можуть домовитися на рівні складного мислення, коли вони змушені ходити на телебачення і демонструвати псевдоінтелектуальні банальності. Тобто зрештою третій виклик "Бесід про людство", це виклик безнадії та безпросвітності в Україні та в світі, виклик циклічного часу та вічної нудьги. Цей виклик долається шляхом "риття криниці для спраглих" і створення шансів на нові смисли та нові позитивні перспективи в середовищі мікрогруп, які мислять майбутнім. Зрештою на фронтоні будівлі людства має бути написано: "лише для спраглих". І в цьому сенсі "Бесіди про людство" саме для тих, хто спраглий. І просто по-доброму прошу тих, кого влаштовують політичні ток-шоу на українському телебаченні, не дивіться відео цих бесід, не коментуйте, не зліться, не трольте, бережіть свої нерви. Немотивована агресія псує здоров'я і зменшує тривалість життя. Ми достатньо дорослі, щоб реагувати на всілякі дурниці. Тим більше це жодним чином не переконає нас припинити наші бесіди. Якщо ж з позиції людства говорити в соціальному плані, то вихід за межі це всезагальна установка та бажане устремління вийти з нинішньої ситуації, де межі розуміються в усіх наявних контекстах соціальності. В наявних змістовних межах у України немає шансів на позитивне майбутнє. Нам всім потрібно вийти за наявні змістовні межі. І перш за все, це потрібно зробити інтелектуалам. Але це також стосується і політиків. Перший президент незалежної України завершив своє правління з дуже низьким рейтингом. Другий Президент під кінець правління взагалі наразився на протестні акції та революцію. Третій завершив своє правління фактично з нульовим рейтингом. Четвертий взагалі втік з країни на тлі другої революції. П'ятий завершує своє правління з дуже низьким рейтингом. Зрозуміло, що ми маємо дуже низьку якість еліти. Але ми маємо ще і інтелектуальну безпорадність та страх ризикованих інновацій у всіх цих лідерів. Зрештою потрібно брати на себе виклики набагато більші та ширші, ніж виклик України, лише тоді з'являється шанс щось вдіяти з Україною. В політиці потрібна готовність до ризику розробки та втілення інакшого, бо те, що є, чи навіть інше в тому ж ряду не працює і не працюватиме. Вийти за межі в соціальному контексті – це не політика інновацій, в сенсі це не політика іншого і навіть не політика нового. Вийти за межі це політика інакшого, це інакша політика.



полная версия страницы