Форум » РЕЛИГИЯ-МИФОЛОГИЯ-КУЛЬТУРА » УКРАИНСКАЯ АВТОКЕФАЛИЯ » Ответить
УКРАИНСКАЯ АВТОКЕФАЛИЯ
Василина: ОБ АВТОКЕФАЛИИ УКРАИНСКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ
ВанХеда: Священный синод Элладской православной церкви, который заседал 26–28 августа под председательством архиепископа Афинского и всей Греции Иеронима, признал каноничность решения вселенского патриарха Варфоломея о даровании автокефального статуса Православной церкви Украины. Согласно рекомендациям синодальных комитетов по догматическим и каноническим вопросам, а также внутриправославным и межхристианским отношениям относительно украинского вопроса, предстоятелю Элладской церкви предоставлена привилегия продолжать заниматься вопросом признания церкви Украины. Православная церковь Украины была создана на объединительном соборе 15 декабря 2018 года, в котором приняли участие все архиереи Украинской православной церкви Киевского патриархата и Украинской автокефальной православной церкви, а также два архиерея Украинской православной церкви Московского патриархата. 5 января 2019 года вселенский патриарх Варфоломей подписал томос об автокефалии ПЦУ, а 6 января вручил его предстоятелю ПЦУ митрополиту Епифанию в Стамбуле. Экзарх Вселенского патриархата, архиепископ Украинской православной церкви в США Даниил Памфильский заявлял, что на признание ПЦУ некоторыми православными церквями может понадобиться длительное время. 28 июля Епифаний отмечал, что Элладская православная церковь "практически признала" автокефалию ПЦУ. Элладская православная церковь – автокефальная поместная церковь на части территории Греции. Занимает 11-е место в диптихе автокефальных поместных церквей. Больше читайте тут: https://gordonua.com/news/politics/sinod-elladskoy-pravoslavnoy-cerkvi-priznal-pravo-konstantinopolya-predostavit-pcu-avtokefaliyu-1229094.html
Олег Гуцуляк: (с) Митрополит Епіфаній Під час мого візиту до Львова у мене поцікавились: як Православна Церква України відповідає на виклики в умовах гібридної війни, коли наступ йде з усіх сторін, і на Церкву зокрема. Українську молодь та в цілому суспільство це неабияк хвилює, мої співвітчизники вболівають за майбутнє, за власну ідентичність, зокрема за рідну мову, за моральні цінності та свою Церкву. Перечитавши стрічку новин, я розумію, чим, часом, викликані такі хвилювання. Та хочу запевнити всіх: процес становлення і утвердження Православної Церкви України – незворотній, і ніщо не зможе похитнути наші досягнення, заради яких український народ боровся протягом сторіч. На шляху до автокефалії Православної Церкви України нам доводилося долати велику кількість перешкод. Пригадайте, як говорили про те, що нас ніколи не буде визнано, що Вселенський Патріарх ніколи не надасть нам Томос. Однак зараз ми у великій родині Православної Церкви України єдиними вустами та єдиним серцем прославляємо Бога. Надалі ще будуть виклики, але ми знаємо, як оберігати великий дар Господа – нашу духовну незалежність. Тому і теперішні спроби неправдою зупинити утвердження єдиної помісної Православної Церкви України, якими б гаслами вони не прикривалися, до яких би заслуг минулого не апелювали, – це марна трата часу та грошей. Дорога правди, якою б складною вона не була, завжди веде до перемоги. Зваженістю в думках, словах і діях, щирою єдністю як громада вірних, своїми спільними зусиллями ми наближаємо нашу духовну перемогу. Ми постійно працюємо, зокрема ухвалюючи важливі рішення всередині Церкви. І будь-які спроби зовнішнього втручання не принесуть їхнім ініціаторам жодного успіху й не здатні вплинути на життя нашої Церкви. Як наша Церква зацікавлена в єдності та процвітанні Української держави, так і держава зацікавлена в церковному мирі, у стабільності та розвитку Церкви, бо це питання не лише релігійного життя, але й національної безпеки. Як Предстоятель я переконаний: коли Господь нас благословив бути визнаною автокефальною Церквою, то Він допоможе нам досягти і наступної мети – об’єднати усіх православних українців навколо Київського престолу. На нашому боці правда, а отже з нами Бог, тому ми продовжуємо відстоювати справедливість, працювати на благо українського народу і України та просити Господа, аби Він укріпив нас у добрі та любові.
ВанХеда: Митрополит Епіфаній Господь наш Ісус Христос єднає нас всіх у любові. Сьогодні ми, православні брати і сестри, як ніколи сильно відчуваємо цю єдність. Щиро радіємо звісткам з Африки: Олександрійський Патріархат офіційно визнав автокефалію Православної Церкви України. Висловлюю щиру вдячність Блаженнійшому Папі і Патріарху Олександрійському і всієї Африки Феодору II, який сьогодні вперше пом’янув моє ім‘я як Предстоятеля Православної Церкви України у Диптиху Православних Церков під час Богослужіння у храмі Архангелів, що розташований у Каїрі. Для наших Церков це був справді історичний момент єднання у молитві: сьогодні у той самий час я звершив Божественну літургію у храмі великомученика Димитрія Солунського на Київщині в селі Бузова, за якою також молився та поминав Патріарха Олександрійського. Тож у цей чудовий день ми радіємо довершенню повноцінного братнього єднання між нашими Помісними Церквами. Це надзвичайно велика честь — відчувати справжню братерську підтримку від одного з найдавніших Патріархатів, першого за честю після Вселенського Патріархату. Упевнений: попереду у нас насичена та благотворна співпраця — у любові, мирі та єдності, якими нас благословив Господь
ВанХеда: Повідомлення про остаточну ліквідацію УПЦ КП і УАЦП було оголошено під час розширеного засідання Архієрейського Собору 14 грудня 2019 р.
Олег Гуцуляк: Несколько обязательных аббревиатур ПЦУ — Православная церковь Украины — признанная Константинопольским и Александрийским патриархатами и Элладской архиепископией автокефальная церковь с центром в Киеве и во главе с митрополитом Епифанием (Думенко). УПЦ КП — Украинская православная церковь Киевского патриархата — непризнанная мировым православием церковь, возникшая в начале 1990-х гг.после ухода из РПЦ митрополита Филарета (Денисенко). В декабре 2018 г. вошла в ПЦУ, однако в июне 2019 г. Филарет заявил о ее восстановлении вне ПЦУ. УАПЦ — Украинская автокефальная православная церковь - непризнанная мировым православием церковь, не признавшая создание УПЦ КП в 1990-е гг. В декабре 2018 г. целиком вошла в ПЦУ. УПЦ МП — Украинская православная церковь Московского патриархата — часть РПЦ, обладающая ограниченной автономией на территории Украины. Предстоятель — митрополит Киевский Онуфрий (Березовский). Международное признание Никто и не скрывал, что проект «канонической украинской автокефалии» направлен против Москвы. Ослабляя ее влияние среди поместных православных церквей разных стран, «первый по чести» в православном мире Константинопольский (Вселенский) патриархат, ориентированный на США, стремится положить конец «двуполярности» этого мира, сложившейся еще в 1940-е гг., после восстановления Московской патриархии. По замыслу Сталина, инициировавшего этой восстановление, подобно СССР, окруженному поясом стран-сателлитов, Московская патриархия также стала во главе церквей стран «народной демократии» (Болгарии, Румынии, Югославии, Албании и т.д.) с перспективой подчинить своему (советскому) влиянию и весь христианский Восток — Грецию, Сирию, Палестину. По приказу диктатора на подарки восточным патриархам, согласившимся в 1945 г. приехать в Москву и признать новосформированную Московскую патриархию из госбюджета потратили сотни тысяч долларов... Разумеется, после распада советского блока международное влияние Московской патриархии стало стремительно ослабевать. Но непосредственным поводом для цепной реакции, которая в конце концов привела к дарованию Томоса Украине, стал внезапный отказ патриарха Кирилла от участия во Всеправославном соборе на Крите в 2016 г. Примечательно, что РПЦ была одним из организаторов этого собора, согласовала проекты всех его документов и даже сформировала свою официальную делегацию. Но когда стало ясно, что в случае отказа Москвы от участия в соборе ее поддержит еще несколько поместных церквей, буквально за 10 дней до начала заседаний РПЦ вдруг решила не ехать на Крит. Туда также не поехали делегации Антиохийского, Болгарского и Грузинского патриархатов. В результате авторитет собора резко упал, а его решения не были приняты церквами, которые в нем не участвовали. Столь неожиданный демарш Москвы вызвал гнев Вселенского патриархата, который с того момента и начал готовить церковное отторжение Украины от Москвы. Конечно, одной обиды Константинопольского патриарха Варфоломея было бы недостаточно для решения вопроса об украинской автокефалии. Этому исключительно благоприятствовала политическая конъюнктура — как внутри Украины, так и в мире в целом: российская агрессия, сплотившая украинское гражданское общество вокруг национально-патриотической повестки, антироссийские санкции, беспрецедентное охлаждение отношений Москвы с США и вообще с Западом. Да, во многом автокефалия была «личным проектом» Петра Порошенко, который посвятил борьбе за Томос последний год своего президентства. Принято считать, что таким способом он пытался повысить свой рейтинг и избраться на второй срок. На самом же деле Порошенко умело использовал перспективу своего неизбрания для ускорения процесса: он постоянно напоминал своим церковным и светским партнерам в Константинополе и Вашингтоне, что в апреле 2019-го «окно возможностей» может закрыться, и тянуть больше не стоит. Патриарх Кирилл долго не верил в реальность «константинопольской затеи» и полагал, что его просто пугают, склоняя к компромиссу. К активным действиям он приступил, когда было уже слишком поздно: 31 августа 2018 г. Кирилл нанес экспресс-визит Варфоломею, с которым ни о чем не договорился. И уже в октябре Константинополь официально отменил акт 1686 года о передаче Киевской митрополии под временное управление Москвы и снял церковные наказания с лидеров «украинского раскола» — бывшего митрополита РПЦ Филарета (Денисенко), ставшего в 1995 г. непризнанным патриархом Киевским, и главы УАПЦ Макария (Малетича). В конце ноября было принято принципиальное решение о даровании автокефалии, утвержден устав ПЦУ, а 15 декабря 2018 г. в Софии Киевской проведен Объединительный собор, в котором участвовали все епископы непризнанных УПЦ КП и УАПЦ и всего два епископа УПЦ МП. Председательствовал на соборе экзарх Вселенского патриарха митрополит Эммануил. Наконец, 5 января 2019 г. Томос об автокефалии был подписан, а 6 января — в Рождественский сочельник — торжественно дарован новой Украинской церкви. Сначала РПЦ пыталась пойти по пути изоляции Константинопольского патриархата, «ушедшего в раскол», и объявила ПЦУ «сугубо политическим проектом, который закончится вместе с режимом Порошенко». Но ни одна поместная церковь мира не пошла вслед за РПЦ на разрыв канонического общения с Константинополем. Напротив, Элладская (Греческая) церковь признала автокефалию ПЦУ в октябре, а Александрийский патриархат (второй по чести в православном мире) — в ноябре прошлого года. С предстоятелем ПЦУ сослужил в Киеве епископ Православной церкви Чешских земель и Словакии, украинскую автокефалию поддержал один болгарский митрополит и часть епископата Кипрской архиепископии. Колебания по этому вопросу наблюдаются в Грузинской и Румынской церквах. Чтобы не идти на разрыв с большей половиной православного мира и не впадать в изоляцию, руководство РПЦ придумало невиданный в православной истории ход: оно решило, что постановления Элладской и Александрийской церквей были «несоборными», поэтому разорвало общение только с частью их епископата в надежде, что остальная часть и дальше будет не признавать ПЦУ. Православные каноны такой возможности не предусматривают: если даже в Греции и Африке есть епископы, не согласные со своими предстоятелями, но не разрывающие с ними общения, то эти епископы разделяют с предстоятелями всю ответственность за их «ошибки».
Олег Гуцуляк: Автокефалия старше Порошенко Украинские политические события 2019 года опровергли лозунг московской пропаганды о том, что украинская автокефалия рухнет вместе с властью Порошенко. Идея (и разные ее воплощения) украинской автокефалии существовала не только задолго до Порошенко, но и при советской власти (правда, в основном в эмиграции) и даже до революции. Все-таки включение Киевской митрополии в Московский патриархат в конце XVII века было не вполне добровольным, а украинские церковная традиция и народное благочестие очень сильно отличались от московских. Возможно, тот конкретный сценарий «ускоренного» получения автокефалии, который был реализован при Порошенко, кому-то и не нравится (например, его критикует патриарх Филарет (Денисенко)), но это не значит, что в украинском обществе нет глубокой почвы для церковной «самостийности». Ее идея неотделима от украинской государственности — недаром предстоятель ПЦУ митрополит Епифаний (Думенко) уподобляет Томос акту о независимости Украины. Каждая попытка построения украинской государственности — в 1918-19, в 1941-42 или при развале СССР — сопровождалась стихийным провозглашением автокефалии через «уход в раскол» частей Украинской церкви. И если РПЦ признает независимое украинское государство, ей самой стоило озаботиться вопросом украинской автокефалии, не дожидаясь, пока инициативу перехватят Константинополь и Вашингтон. Кстати, подпись нынешнего предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрия (Березовского) стоит под обращением епископата этой церкви 1991 г. о даровании автокефалии Москвой. Победа Владимира Зеленского на выборах президента притормозила процесс перехода общин из УПЦ МП в ПЦУ. Если за первые 4 месяца 2019 года перешло более 500 общин, то за оставшуюся часть года — около 100. Однако вспять этот процесс не пошел. Известно лишь 2 случая, когда общины, перешедшие в ПЦУ, вернулись обратно в УПЦ МП. Администрация Зеленского ведет себя «равноудаленно» от всех церковных юрисдикций, и какой-либо дискриминации ПЦУ или УПЦ МП не испытывают. Попытка же 90-летнего почетного патриарха Филарета (Денисенко) восстановить «под Зеленского» УПЦ КП, декларирующую свою независимость как от Москвы, так и от Константинополя, пока выглядит курьезом. Зеленскому она точно не интересна, а за Филаретом пошли лишь считанные приходы, статистически незаметные в масштабах Украины. Единственным достижением Московского патриархата в период президентства Зеленского можно считать приостановку процесса переименования УПЦ МП Верховным судом Украины. В декабре 2018 года Верховная Рада приняла закон, по которому религиозные организации, центр которых расположен в государстве-агрессоре, должны внести упоминание об этом центре в свое официальное название. УПЦ МП, в частности, предлагалось переименовать в «РПЦ в Украине». Хотя УПЦ МП и не хочет собственной автокефалии, но называться «РПЦ» стесняется: ее стратегическая задача — держать украинский православный народ и дальше в подчинении Московской патриархии, при этом не отпугивая его названием церкви, не приемлемым в условиях войны. К началу 2020 года в Украине сложился такой юрисдикционный расклад: крупнейшей церковью остается УПЦ МП — более 13 тыс.приходов, на втором месте ПЦУ — около 8 тыс., далее — греко-католики с почти 4 тыс. приходов. Возрожденная Филаретом УПЦ КП едва ли имеет на территории Украины 20 общин.
Олег Гуцуляк: Оптический Амман В конце ноября минувшего года Москву посетил Иерусалимский патриарх Феофил III. Судя по тому, что в ходе своего краткого визита он встретился с президентом Владимиром Путиным, инициатива исходила от Кремля. Иерусалимский патриарх «владеет скрепой» — идейно значимым для российской власти чудом схождения Благодатного огня накануне Пасхи, который затем самолетами развозят по всем епархиям РПЦ. Многомиллионная российская телеаудитория наблюдает чудо в прямом эфире, причем комментаторы поясняют, что огонь посылается с неба только истинной церкви, а когда чудо закончится, наступит конец мира. Патриарх Феофил III лет 10 назад пытался скромно пояснить, что огонь не сходит прямо с неба, а является символической «репрезентацией» того, как свет Воскресения разлетелся по всему миру от Гроба Господня. Но патриарх остался неуслышанным в России. Поскольку теперь Иерусалим посещает не меньше паломников из Украины, чем из России, а маленький греческий патриархат выживает в еврейском государстве только за счет паломников, сложилась реальная опасность признания ПЦУ и в Иерусалиме, что размывало бы телевизионный тезис о «схождении огня только к истинной церкви» (ведь ПЦУ - «раскольническая»). В Москве Феофилу III сделали ряд серьезных предложений, видимым знаком чего стало вручение ему в храме Христа Спасителя премии Фонда единства православных народов. В ответ Иерусалимский предстоятель пригласил всех своих коллег во главе с патриархами Варфоломеем и Кириллом на саммит в столицу Иордании Амман, где он хочет примирить их и найти какой-то выход из «украинского кризиса». Пока ни один предстоятель, кроме Кирилла, официально не подтвердил своего участия в саммите. Более того, патриарх Варфоломей написал свой отказ в категорической форме, а архиепископ Кипрский демонстративно не ответил на приглашение. Трудно понять, какие еще усилия может приложить Москва, чтобы саммит в Аммане состоялся... *** Череда внешнеполитических поражений Московской патриархии отражается на влиятельности патриарха Кирилла во внутрироссийской политике. Личная встреча Путина с Иерусалимским патриархом показала, что Кремлю приходится брать на себя, в свое «ручное управление», даже сугубо церковную повестку. Конечно, для радикальных прогнозов пока нет оснований — никто не будет немедленно отправлять патриарха в отставку и заменять его «духовником президента» Тихоном (Шевкуновым). Но патриарху точно будет некомфортно и непривычно в той маргинальной политической нише, в которую его отправили не только внешнеполитические просчеты, но и периодически возникающие в российских медиа скандалы вокруг имени его и возглавляемой им структуры. Впрочем, такое его положение лишь отражает вполне естественную для цифровой эпохи тенденцию вытеснения религии из общественно-политического пространства в сокровенные глубины частной жизни человека. «Царство Мое не от мира сего», — предупреждал Иисус Христос.
Олег Гуцуляк: Румунський патріарх не братиме участь у зустрічі предстоятелів, ініційованій патріархом Єрусалимським Феофілом ІІІ, про це йдеться в офіційній заяві Священного Синоду РумПЦ від 13 лютого 2020 року. Для того, аби не інтерпретувати зустріч в Аммані, ініційовану Єрусалимським патріархом, як Синаксис Предстоятелів Православних Церков, Священний Синод вирішив, що Румунська Православна Церква повинна бути представлена не патріархом Румунії, а лише делегацією Румунського патріархату. Таке рішення вмотивоване тим, що кожна Помісна Церква несе відповідальність за збереження євхаристійної єдності. Синодали також зазначили, що вони «погоджуються з надання автокефалії для всієї Православної Церкви України (а не тільки її частини)». Вони переконані, що цього можна досягнути тільки шляхом взаєморозуміння між Вселенським та Московським патріархатом та загально православним консенсусом. Румунська Православна Церква зайняла проукраїнську позицію, що виражено у підтримці автокефалії Православної Церкви України. Більше того, румуни розуміють, що Синаксис предстоятелів може збирати тільки Вселенський патріархат, а тому румунський патріарх не буде брати участі у зустрічі в Аммані. При цьому церковний Бухарест не хоче сваритися з Московським патріархатом, а тому намагається виглядати нейтрально. Адже в них є спірне питання в Молдові, і вочевидь своєю стриманою позицією румуни можуть щось виторгувати у РПЦ. Саме в цьому контексті треба розуміти заяви РумПЦ щодо необхідності діалогу між Москвою та Константинополем, всеправославного консенсусу та автокефалії саме для всіх православних в України. Проте ці ідеї є занадто утопічними та далекими від реальності. Автокефалія від Константинополя пропонувалася всім православним, і кожен єпископ, включно з предстоятелем УПЦ (МП) митрополитом Онуфрієм, отримав запрошення взяти участь в Об’єднавчому Соборі. Більше того, в УПЦ (МП) була реальна можливість очолити автокефальний процес і зробити предстоятелем саме митрополита Онуфрія. Вони її проігнорували. По-друге, всеправославний консенсус у нинішніх умовах є неможливим, оскільки РПЦ неодноразово заявляла про те, що ніколи не погодиться на автокефалію України. Більше того, історія церкви має безліч прикладів, коли важливі церковні справи вирішувалися без консенсусу – рішенням більшості. В історії церкви було дуже мало консенсусних рішень. Отже це не є традицією Православної Церкви. Саме тому заява РумПЦ у проросійській її частині є радше ритуальною, аніж реальною. https://cerkvarium.org/novyny/pomistni-tserkvy/rumunskyi-patriarkhat-pohodzhuietsia-z-nadanniam-avtokefalii-pravoslavnii-tserkvi-ukrainy-ofitsiina-zaiava-synodu?fbclid=IwAR1YetNd2PyIx3rJ6y2GHhBXUp7bqaJtSfYAXfIzKiezgIjZAeIalb0hj4Y
Трис: (с) Євстратій Зоря Зустріч в Аммані абсолютно не коректно порівнювати з Всеправославним Собором 2016 р. Собор готувався 40 років за участю всіх Церков, які на ньому планували бути. Дата, місце, порядок денний були узгоджені. І раптом за кілька тижнів РПЦ і ще три Церкви відмовилися приїхати. Зустріч в Аммані готувалася не прозоро, всупереч порядку скликання всеправославних зібрань такого рівня. Відмова більшості Предстоятелів брати в ній участь лише засвідчила штучність самої ініціативи. Використання в оформленні зустрічі символіки тих Церков, які не мали нічого спільного з її організацією, лише додає відчуття імітації. Насправді Москва хотіла провести «анти-Критський собор» (що побічно підтверджує і саме порівняння, вжите митр. Іларіоном Алфеєвим). А вийшов пшик.
Эль Мюрид: Вселенський Патріарх Варфоломій поставив Єрусалимського Патріарха Феофіла перед обличчям його історичної відповідальності, надіславши йому суворого листа за кілька днів після зустрічі з делегацією Єрусалимського Патріархату на Фанарі. Про це повідомляє Orthodox Times. “Ми не можемо зрозуміти, як ви не помічаєте чи навіть ігноруєте масштаби негативних наслідків цієї ініціативи”, — написав Патріарх Варфоломій , наголосивши, що ініціатива “братерського зібрання” має на меті лише “підрив усталених норм та відрив Православної Церкви від її духовних основ”. Читайте також: В РПЦвУ озвучили справжню мету зустрічі в Аммані: дати “правильну” реакцію на дії Вселенського Патріарха Вселенський Патріарх дав зрозуміти Патріарху Єрусалимському, що реальні цілі його ініціативи є очевидними. Він також наголосив на “неозвученому контексті цих ініціатив” і назвав їх “проблематичними” через відсутність оцінки втрат і переваг для Церкви. Патріарх Феофіл з очільником РПЦ Кирилом в Аммані. Фото: orthodoxjordan.org “Якщо ваше справжнє занепокоєння стосувалося “викликів, з якими стикається православне суспільство у критичні часи”, після рішень, одноголосно ухвалених нещодавнім Святим і Великим Собором Православної Церкви, то спочатку слід було звернутися до нас з додатковими запитаннями, які не були включені в ці рішення”, – наголосив Патріарх Варфоломій. Вселенський Патріарх також застеріг Патріарха Феофіла від співробітництва з Росією і нагадав, що “сила, яка переважає кількісно, ніколи не була квінтесенцією православної моралі”. “Якщо ми хочемо бути вірними собі і жити по-Божому, щоб слідувати багатовіковим принципам православ’я, то помісна Церква повинна відмовитися [від присутності на цій зустрічі], якщо там бере участь помісна Церква, що стоїть на ,боці Російської Федерації”, – написав владика Варфоломій. Кожен абзац листа Вселенського Патріарха — це ляпас Єрусалимському Патріарху, зазначає видання, оскільки у ньому йдеться про те, що його дії шкідливі не лише Константинопольській Церкві, а й самому Єрусалимському Патріархату, а також всій Православній Церкві. 21 листопада 2019 року Єрусалимський Патріарх Феофіл з подачі Москви озвучив ініціативу проведення зустрічі в Аммані для обговорення “українського питання“. Вселенський Патріарх Варфоломій засудив промосковську ініціативу Патріарха Феофіла, по суті спрямовану проти авторитету першості Константинопольского Патріархату. Православ’я представляють 15 автокефальних Церков. Глави чотирьох найбільших швидко дали зрозуміти, що в Амман не поїдуть. Окрім Константинопольського, відмову озвучили Олександрійський Патріарх, Кіпрський і Елладський архієпископи. Згодом від зустрічі відмовились Албанський архієпископ Анастасій, Грузинський Патріарх Ілія, Болгарський Патріарх Неофіт і навіть Антіохійський Патріарх Іоанн. 26 лютого на зустріч прибули делегації лише шістьох помісних Церков з п’ятнадцяти, і тільки чотири з них представлені на найвищому рівні – це Патріархи Московський Кирило, Єрусалимський Феофіл, Сербський Іриней, а також Митрополит Чеських земель і Словаччини Ростислав. Польська і Румунська Церкви надіслали своїх єпископів.
Скайрипа: Ответный ход: Варфоломей созовет предстоятелей ВСЕХ церквей. Сектанты РПЦ бьются в истерике 1 мар, 2020 в 12:43 На каждую ересь найдется противодействие более сильных. Гундяев не стратег, а лузер. Своими необдуманными закулисными авантюрами в противодействии становления ПЦУ главпоп Московии загнал РПЦ в глухой кут сектантства. Вселенский Патриарх Варфоломей собирается созвать Синод предстоятелей всех православных церквей, включая как митрополита Православной Церкви Украины Епифания, так и патриарха т.н. "Российской православной церкви" Кирилла, в связи с чем гэбист Гундяев оказался в довольно «пикантном» положении. Об этом сообщает ресурс «Духовный фронт Украина» со ссылкой на источники в РПЦ, передает Newsua.one. Как отмечается, Варфоломей созывает трехдневный синод Константинопольской патриархии, на котором должен обсудить ситуацию в православии, а также подвести итоги промосковского сходняка в Аммане. Источник отмечает, что патриарх Варфоломей намерен позвать на Всеправославное совещание 15 церквей. Но в РПЦ уверены, что Епифания приглашают специально, чтобы главпоп Московии не прибыл на встречу. В РПЦ считают, что большой ошибкой Кирилла будет не поехать на встречу, ведь раньше именно он призвал собраться представителям церквей. Однако будет и огромная проблема, если чекист в рясе все же поедет. «Существует, однако, решение - они не должны сослужить вместе», - резюмировал источник в РПЦ. Напомним, что еще до старта проплаченного сходняка в Аммане было понятно, что на встречу приедут только известные марионетки РПЦ, мнение и авторитет которых не учитываются и игнорируются в мировом православии. Отмечу также, что гундяевцы давно приняли решение не сослужить совместно и разорвать евхаристическую связь с Вселенским Патриархатом, Александрийским Патриархатом, РПЦ теперь не общается и с представителями Элладской Церкви.
Оросанія Оро Сано: Треба усвідомлювати: держави розпадаються - церкви залишаються. Ропалася Римська імперія - церква залишилася, розпалася Російська імперія - церква залишилася, СРСР бив-бив її - не було толку, довелося змиритися, СРСР розпався - церква залишилася. Зараз розпадеться РФ - церква все одно залишиться і буде тією ж релігійною імперією, якою була, і є, і буде цей імперський смрад "русскава міра" продовжувати нести повсюди. За майже 30 років незалежності в Україні жодна влада ні хренець не соображала, що треба робити з церквами. Порох зміг посприяти стовренню ПЦУ і це дуже важливо. Але далі цього справа не йде. Ми застопорились. А Московський патріархат в Україні прикривається принципом "відділення церкви від держави", законом про релігійні організації і творить що хоче. А це - принцип більшовицький. У Європі діє принцип відділення церкви І держави в їх діяльності (а не ВІД держави), тому там церкви не можуть не рахуватися з державними інтересами, а якщо почнуть, то їх швиидко там прикриють, незважаючи ні на що. А у нас церкви трактуються як "священні корови", яких ніхто не може зачепити - і в першу чергу бояться зачепити МП, бо ще більше бояться зачепти "святу жопу" Расєюшкі.
Оросанія Оро Сано: Надійшов лист від Вселенського патріарха Варфоломія щодо справжнього канонічного статусу УПЦ Московського патріархату. Єпископи Московської церкви в Україні НЕ КАНОНІЧНІ українські єпископи! Вони просто тут проживають. «Нова автокефальна церква України є єдиною канонічною Православною Церквою на території Української Держави, та Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Епіфаній, має бути визнаний її канонічним Предстоятелем. З цієї причини Його Високопреосвященство Онуфрій вже не розглядається як канонічний митрополит Київський, а як ієрарх, що проживає в Києві *** Докладно Переклад українською відповіді Його Всесвятості патріарха Варфоломія на лист редакторів Церкваріума щодо справжнього канонічного статусу УПЦ МП Пану Дмитру Горєвому та пані Тетяні Деркач, засновникам ГО «Центр релігійної безпеки» та редакторам Церкваріума, улюбленим дітям нашої Мірності у Господі: Благодать і мир від Бога. У відповідь на ваш лист від 20 липня 2020 року, вих. № 7, ми хочемо нагадати, що 11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, Церкви Матері Київської Митрополії, скасував Патріаршу та Синодальну Грамоту видання від 1686 р. Цей лист надав, в якості форми «поблажливості», Московському патріарху право лише висвятити митрополита Київського, котрий повинен бути обраний духовно-мирянськими зборами своєї єпархії і поминатиме під час Божественної літургії «серед перших» Вселенського патріарха, «який є джерелом і початком, що височить скрізь над усіма парафіями та єпархіями», проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Церкви Матері Константинополя. Того ж дня Святий і Священний Синод також вирішив задовольнити апеляційні прохання Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їхніх послідовників, які опинилися в розколі не з догматичних причин, канонічно відновивши ієрархів і духовенство до їхніх статусів (звань) та відновивши вірних до причастя з Церквою, та розпочати процедуру надання автокефалії Церкві України. Згодом Вселенським патріархатом було скликано Об’єднавче духовно-мирянське зібрання (Собор) у Києві 15 грудня 2018 р. Усі православні ієрархи в Україні отримали запрошення на цей Об’єднавчий Синод нашими патріаршими листами. На жаль, українські ієрархи, які перебувають під юрисдикцією Московського патріархату, за винятком двох (ієрархів), проігнорували наш лист-запрошення і не брали участі в Об’єднавчому Синоді, як від них очікувалось. Цей Собор обрав митрополита Епіфанія канонічним митрополитом Київським і всієї України та прийняв Конституційну хартію (Статут) Церкви України, яку було розроблено Вселенським патріархатом у листопаді 2018 року. Потім Томос, яким проголошено автокефалію Церкви України, було передано в руки митрополита Епіфанія нашою Мірністю в резиденції Вселенського патріархату на Фанарі 6 січня 2019 року. З тих пір нова автокефальна церква України є єдиною канонічною Православною Церквою на території Української Держави, та Блаженніший Митрополит Київський та всієї України має бути визнаний її канонічним Предстоятелем. Відповідно до канонічного принципу територіальності, який є невід’ємним і постійним фактом православної еклезіології, жодна Церква не може бути присутньою в межах юрисдикції Церкви України. Тим не менше, в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, ієрархів, згідно з каноном 8 І Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об’єднаються з помісною Церквою. З цієї причини Його Високопреосвященство Онуфрій вже не розглядається як канонічний митрополит Київський, але як ієрарх, що проживає в Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату на 2020 рік. З цими думками, ми молимося Святому Духові, Утішителю який завжди зцілює Божою благодаттю немічне і доповнює те, чого не вистачає, зближує всіх ієрархів, духовенство і боголюбивих людей в Україні до єдності, і ми із задоволенням усім вам надаємо наші Патріарші благословення, даруючи вам благодать і нескінченну Божу милість. У Вселенському патріархаті, 6 жовтня 2020 року, духовно ваш, ВАРФОЛОМІЙ Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський патріарх
ВанХеда: ремль зазнав чергової дошкульної поразки від світового православ’я. Синод Кіпрської церкви підтвердив визнання Православної церкви України. Спроба Москви підкупити архієреїв та розколоти кіпріотів – провалилася. А буквально перед тим сталася інша історична подія: вперше українські єпископи взяли участь у висвяті архієрея Вселенського Патріархату. Восьмого листопада в столиці світового православ’я – на Фанарі, – відбувся «український день». ПАТРІАРХ ВАРФОЛОМІЙ ЗВОДИТЬ В АРХІЄРЕЙСЬКЕ ДОСТОЇНСТВО СВОГО ЕКЗАРХА В УКРАЇНІ, АРХІМАНДРИТА МИХАЇЛА (АНІЩЕНКА) – ЦЕ ВПЕРШЕ ЗА ОСТАННІ 300 РОКІВ. 44-річний Михаїл народився в Хабаровську, в родині офіцера. Священничий сан прийняв 1997-го. Після закінчення Волинської богословської академії Московського патріархату та Афінського національного університету – настоятель храму преподобного Аліпія Стовпника в Анталії (Туреччина, територія Вселенської патріархії). З 2 лютого 2019 року – призначений Екзархом, тобто послом Вселенського Патріарха в Києві. Голова Ставропігії – представництва Константинопольського патріархату, яке розташоване в Андріївській церкві міста Києва. З 8 листопада 2020 року – титулярний єпископ Команський з осідком у Києві. ПРИКЛАДІВ ТАКИХ ЕКЗАРХІВ, ТАКИХ ПОСЛІВ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА В ПРАВОСЛАВНОМУ СВІТІ ІСНУЄ ВСЬОГО ВІСІМ – І ЄПИСКОП КОМАНСЬКИЙ МИХАЇЛ (АНІЩЕНКО) Є ОДНИМ ІЗ ВОСЬМИ. ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ ЗАСНОВУЄ, ВІН МАЄ ТАКЕ ПРАВО, СВОЇ СТАВРОПІГІЇ. ДЕСЬ ВОНИ НАЗИВАЮТЬСЯ СТАВРОПІГІЇ, ДЕСЬ МЕТЕХІОНИ. ЦЕРКОВНА ОДИНИЦЯ, ЯКА ПІДЛЯГАЄ НАПРЯМУ ВСЕЛЕНСЬКОМУ ПАТРІАРХУ. І ТОМУ ЦЕ ВЕЛИКА ЧЕСТЬ І ВЕЛИКА ШАНА ДЛЯ УКРАЇНИ, ЩО В НАС Є ТАКИЙ ЕКЗАРХ», – КАЖЕ РЕЛІГІЙНИЙ ЕКСПЕРТ АНДРІЙ КОВАЛЬОВ. Владика Олександр Драбинко, митрополит Переяславський та Вишневський ПЦУ, який також разом із Патріархом Варфоломієм взяв участь у хіротонії Екзарха, зазначає: у Царгороді почуваються, як удома. КИЇВСЬКІ МИТРОПОЛИТИ СТАВАЛИ ОДНОЧАСНО ЕКЗАРХАМИ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХА З 1633 РОКУ. ПЕРШИЙ ЕКЗАРХ КОНСТАНТИНОПОЛЯ – СВЯТИЙ ПЕТРО МОГИЛА, А ПІСЛЯ НЬОГО БЛАЖЕННІШІ СИЛЬВЕСТР КОСОВ, ДІОНІСІЙ БАЛАБАН, ЙОСИП ТУКАЛЬСЬКИЙ, АНТОНІЙ ВИННИЦЬКИЙ, ТОЩО. ТРАДИЦІЯ ОБІРВАЛАСЯ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК МОСКВА ПОДІЛИЛА КИЇВСЬКУ МИТРОПОЛІЮ ІЗ КАТОЛИЦЬКОЮ РІЧЧЮ ПОСПОЛИТОЮ. ІСТОРИКИ СВІДЧАТЬ: ПРИ ЦЬОМУ СОТНІ ТИСЯЧ ПРАВОСЛАВНИХ ПОЛИШИЛИ НА ПОТАЛУ. «Коли було підписано 1686 року Вічний мир між Річчю Посполитою і Московією, то Київська митрополія втратила свою юрисдикцію над ставропігіями Константинопольського патріархату, зокрема, саме на Правобережжі, які лишилися в складі Речі Посполитої», – додає історик Церкви Євген Букет. Православні Речі Посполитої, переважно Правобережної України, були віддані в Унію. Але ціла низка потужних монастирів на території польського Правобережжя – Мотринський, Мошногірський, Медведівський та Лебединський – залишалися православними. «МИ МАЄМО, ЗОКРЕМА, ГРАМОТИ БРАЇЛЬСЬКОГО МИТРОПОЛИТА ДАНИЇЛА 1750-60 РОКІВ, ЯКІ СВІДЧАТЬ, ЩО СВЯЩЕНИКИ В КОРСУНСЬКОМУ СТАРОСТВІ, В КАНІВСЬКОМУ СТАРОСТВІ АЖ ДО БІЛОЇ ЦЕРКВИ ВИСВЯЧУВАЛИСЯ В БРАЇЛЬСЬКІЙ МИТРОПОЛІЇ БРАЇЛЬСЬКИМИ МИТРОПОЛИТАМИ ДО СЕРЕДИНИ ХІХ СТ. МИТРОПОЛИТ ЇЇ СКОРОЧЕНО НАЗИВАВСЯ МИТРОПОЛИТОМ УКРАЇНСЬКИМ. ПОВНА ТИТУЛАТУРА БУЛА: МИТРОПОЛИТ ХОТИНСЬКИЙ І ВСЬОГО УЗБЕРЕЖЖЯ ДУНАЙСЬКОГО, ДНІСТРОВСЬКОГО І ДНІПРОВСЬКОГО», – НАГОЛОШУЄ ЄВГЕН БУКЕТ. Понад те, відновлення єдності з Константинопольським патріархатом усієї України, зокрема й Лівобережної Гетьманщини – ключове завдання для козацької еліти та пункт №1 знаменитої Конституції Пилипа Орлика 1710 року.
Эль Мюрид: Єпископ Вселенського Патріархату написав велику статтю на підтримку ПЦУ Детальну презентацію українського церковного питання зробив єпископ Абідоський Кирило у своїй великій статті в журналі «Додеканез». Стаття грецькою мовою опублікована у форматі PDF на ресурсі orthodoxia.info. . Ключові тези із статті: Московський патріархат негативно відреагував на рішення Вселенського Патріархату про створення Автокефальної Церкви в Україні, очевидно тому, що московський патріархат втрачає політичний і духовний вплив в Україні. РПЦ навмисне не говорить про те, хто в православній церкві компетентний видавати Томоси про автокефалію, бо такі привілеї має лише Вселенський Патріархат. Єрусалимський патріарх Досифей (1641 – 1707) чітко після указу 1686 року говорить, що Константинополь лише давав Московському патріарху дозвіл на хіротонію Київських митрополитів у Москві, тоді як Київська митрополія завжди залишалася у складі Вселенського патріархату, аж до надання Томосу про автокефалію. Московський патріарх анексував Абхазькі єпархії у Грузинської церкви. Вселенський патріарх на основі 9 і 17 правила Халкедонського собору, має рівну владу із престолом Риму, тому може приймати апеляції від всіх єрархів православних церков. Всі нові автокефалії були надані Вселенським Патріархатом. Вселенський патріархат у справі України дивився і сподівається на єдність. Майбутнє стоїть за автокефальною Церквою в Україні.
Олег Гуцуляк: Сьогодні, в день другої річниці Об’єднавчого Собору та постання єдиної помісної Православної Церкви України, під головуванням Блаженнійшого Митрополита Епіфанія вдруге відбувся Архієрейський Собор. Участь у Соборі взяла повнота архієреїв нашої Церкви, які засвідчили прагнення й надалі утверджувати духовну незалежність для українського народу. Після спільної молитви архієреї заслухали привітання від очільників помісних Церков-Сестер, зокрема, від Олександрійського Патріарха Феодора, Предстоятеля Православної Церкви Кіпру Хризостома, Предстоятеля Елладської Православної Церкви Ієроніма, а також від Вселенського Патріарха Варфоломія, який наголосив на тому, що українська автокефалія є доконаним фактом, який не можна змінити. Виступаючи з доповіддю перед архієреями, Блаженнійший Митрополит Епіфаній зазначив, що наша Церква за усіма показниками надалі належить до числа найбільших Помісних Православних Церков, а також залишається найбільшою за чисельністю та підтримкою релігійною організацією в Україні. Станом на сьогодні помісна Українська Православна Церква складається з 44 єпархій, які в Україні об’єднують понад 7 тисяч парафій, близько 80 чоловічих та жіночих монастирів, а також 9 вищих духовних навчальних закладів. Служіння в нашій Церкві здійснюють понад 4,5 тисячі кліриків, зокрема 60 архієреїв, з них 47 – єпархіальних. Тим часом активно діє і наш духовний фронт: військове духовенство продовжує свою боротьбу за справедливий мир в умовах неоголошеної, але триваючої війни Росії проти України. Майже 600 наших військових капеланів пройшли АТО й ООС, і цієї миті займаються душпастирською діяльністю серед військових по всій території України, а також підтримують їхніх рідних і дітей. Митрополит Епіфаній підкреслив, що збереження міжконфесійного миру, недопущення розпалення ворожнечі та протистояння на релігійному ґрунті – важливе завдання для нашої Церкви, яка, будучи найбільшим релігійним об’єднанням в Україні, має і відповідний обов’язок перед суспільством. З повним текстом доповіді Предстоятеля можна ознайомитися за посиланням: bitly.su/lomNAh Після обговорення широкого кола питань із життя Церкви, Архієрейський Собор ухвалив відповідні постанови. А згодом, у тисячолітній святині – Соборі святої Софії Київської – Блаженнійший Митрополит Епіфаній очолив подячний молебень. У своєму слові Предстоятель зауважив, що Церква має робити все для того, щоби суспільство передусім єдналося духовно, особливо на тлі різних випробувань, зокрема війни, пандемії тощо. Однак випробування покликані зробити нас кращими та духовно сильнішими. І лише спільними зусиллями – священнослужителів та вірних – ми можемо продовжувати творити благополучне майбутнє. Адже без духовної основи – Церкви – ми ніколи не збудуємо ту державу, про яку так мріємо. Повнота Православної Церкви України щиро вдячна Милосердному Господу за ще один рік плідного буття нашої Церкви, який був багатий на різні здобутки і досягнення. В молитві просимо в Небесного Отця усіх ласк і щедрот для розвитку нашої Церкви, щоби ми і надалі звершувати плідне служіння на благо українського народу.
Трис: Євстратій Зоря Байки про те, що «ПЦУ є складовою частиною Вселенського Патріархату», а «УПЦ - незалежна Церква, яка має лише молитовне спілкування з Московським Патріархом» - розраховані виключно на невігласів. А поширюють їх ті, хто добре розуміють, що це - байки. Вже 100500 разів давалося пояснення, але знову і знову повторюють ці мантри ті, кому визнана ПЦУ - як кістка в горлі стала. Ну подивіться хоча би офіційні сайти Московського і Вселенського Патріархатів! В першому випадку - чітко і ясно вказано, що «УПЦ» - складова частина РПЦ: «Украинская Православная Церковь является самоуправляемой Церковью с правами широкой автономии В СОСТАВЕ Московского Патриархата.» В другому випадку бачимо, що з усіх структур Вселенського Патріархату в Європі (а Україна ж в Європі знаходиться!) лише Ставропігія (представництво, світською мовою - посольство) Вселенського Патріарха є в Києві. Ніяких інших структур - автономних чи самокерованих Церков, Екзархатів, Митрополій чи єпархій на території України Вселенський Патріархат не має. Адже так записано в Томосі: «...визначаємо та проголошуємо, щоб УСЯ Православна Церква, що знаходиться В МЕЖАХ політично сформованої та цілковито незалежної держави УКРАЇНИ разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно АВТОКЕФАЛЬНОЮ, НЕЗАЛЕЖНОЮ та САМОВРЯДНОЮ». Але хіба тих, хто продовжує поширювати неправду, цікавлять реальні факти й докази істини?
Олег Гуцуляк: Irina Gerard И даже поп-расстрига - или как его назвать - вступивший в неравный бой с МП, потерпевший унижение и поражение - все равно подскальзывается на вопросе украинской церкви как рокер-машинист на украинском борще.
Олег Гуцуляк: Євстратій Зоря Про викрадення титулу Сьогодні день пам‘яті священномученика Макарія, митрополита Київського І ВСІЄЇ РУСИ. Але в російській календарній традиції його вперто іменують просто «митрополит Київський». Бо на російську думку після переселення митрополита Петра до Москви всі наступні митрополити «всієї Руси» перебували лише у них - хоча це історично є відвертою неправдою. По перше - переселення митрополитів до Москви не означало перенесення туди кафедри. Вона так і залишалася Київською. Не було ніяких «Московських» митрополитів - аж до 1461 р. коли другому митрополиту самостійно проголошеної автокефальної Московської Церкви, Феодосію, було засвоєно титул «Московського» (його попередник, Іона, ще вживав титул «Київського», хоча не мав на нього жодного канонічного права). Фактична резиденція митрополита досить часто могла не співпадати з різних причин (переважно військових і політичних) з титульною. Так, Київські і всієї Руси митрополити аж до часів Берестейської унії часто фактично жили у Вільно (Вільнюсі), як столиці князівства, або у Новогрудку (в нинішній Білорусі) - як у своєму маєтку. Але ніколи не носили титулу «Віленського» чи «Новогрудського». Тож проживання деяких митрополитів у Москві не надавало їм права на титул «Московського» - такі титули їм приписали згодом, щоби виправдовувати міф про «перенесення центру Київської Митрополії до Москви». Визначення в титулі «всієї Руси» - законно належало ЛИШЕ Київським митрополитам. При антиканонічній анексії Київської Митрополії Московським Патріархатом 1686 р. спеціальним актом було урізано титул новопоставленого митрополитом Гедеона (Святополка-Четвертинського), якому дозволили називатися «всієї МАЛОЇ Руси». А надалі навіть це було відібрано. Щоби приховати такі маніпуляції, в традиції Московії-Росії усіх Київських митрополитів після переїзду Петра до Москви, які не перебували в цьому місті, стали іменувати без додатку «всієї Руси». Таким чином і святитель Макарій, і святитель Петро (Могила), який взагалі писав свій титул як «Київський, Галицький і всієї РОСІЇ» - в московських джерелах фігурують просто «Київськими». Натомість з якось доброго дива такі святі, як мученики Борис і Гліб або рівноапостольна Ольга стали «Російськими», хоча навіть теоретично не могли так називатися. Окремо слід зауважити, що в давніх джерелах титули московських ієрархів не писалися «Руси / Русі», а «Русіи», «Росіи», «Российский» або «Всероссийский». Так підписувалися патріархи до останнього перед петровською ліквідацією Адріана, так іменували Тихона (Бєллавіна), першого патріарха після відновлення цієї інституції в 1917 р. Титул «всєя Русі» до Московського патріарха «приладнали» лише у 1943 р. за вказівкою Сталіна. Бо називати главу патріархії «всього СРСР», чи як було у обновленців, «всіх церков Радянського Союзу» - звучало би доволі дико. А залишати традиційне «Россійський» не вписувалося в радянську концепцію. Тому, щоби підкреслити владу московського архієрея над єпархіями і поза межами Росії (РРСФР), йому і привласнили історично київський титул - «всієї Русі». До речі, виконуючи припис Томосу і Диптиху, Предстоятель ПЦУ серед імен глав Помісних Церков згадує і главу РПЦ, але так, як це належить згідно істричної правди - як «Російського». А от наших, київських святителів, починаючи від першого, митрополита Михаїла, слід іменувати так, як це визначено було при утворенні Київської Митрополії - «Київський і всієї Руси».
Олег Гуцуляк: ОБРАЩЕНИЕ Собора Украинской Православной Церкви к Президенту Украины Леониду Макаровичу КРАВЧУКУ Уважаемый Леонид Макарович! Мы, участники Собора Украинской Православной Церкви, обращаемся к Вам, дорогой Леонид Макарович, как к Президенту Украинской державы, помочь силою закона провести в жизнь решения юридической организации, которой является Украинская Православная Церковь. Филарет (Денисенко) обязан немедленно освободить и передать назначенной Архиерейским Собором комиссии официальную резиденцию по ул. Пушкинская, 36 и Владимирский кафедральный собор, а также все имущество и все дела Украинской Православной Церкви. Если наше решение не будет проведено в жизнь, то Собор Украинской Православной Церкви снимает с себя ответственность за те последствия, которые могут произойти, когда народ пойдет силой брать резиденцию и собор, что мы до настоящего времени задерживаем. Мы со всей ответственностью настоятельно просим немедленно привлечь к ответственности Филарета (Денисенко) за ту смуту и вражду, которые он сеет своим непокорным и вредным поведением в последнее время ЖМП. 1992, № 10, с. IX
Олег Гуцуляк: Лелеко Противники Вселенського Патріарха. Сумна картина. Жодного щасливого обличчя, жодної посмішки, жодного відкритого погляду. Це "русский мир". Це те, в що намагаються затягнути сучасну молодь і Україну. Люди без обличчя. Платочок, скорботний погляд, довга спідниця і обличчя без обличчя. Істота безтілесна, але християнська. Християнська з "русским духом". Переважно літні невдоволені життям жіночки. Молоді кадети - попіки контролюють стрій звалившогося "русского мира". Вони проти. Проти чого? Щасливого життя і щасливих усмішок? Вони проти квітучої і вільної України. Вони проти всього сучасного і креативного. Вони минуле і вони за московський лад в Україні. Огидно до п'яти. Московщина - це кара для людини, яка загубила себе в темряві минулого. І заключний штришок - Все буде Україна. І наостанок. Щиро вітаю Патріарха Варфоломія в Україні.
Олег Гуцуляк: Патріарх Варфоломій на зустрічі з Президентом України В. Зеленським: «Для нас велика честь відсвяткувати разом з вами цю важливу для України дату. Пане Президенте, світ побачив і став свідком розвитку та зрілості цієї чудової країни. Він захоплюється демократичною державою та відкритим суспільством, яке є одночасно класичним та сучасним, займаючи своє законне місце у міжнародному співтоваристві. І водночас він визнає Церкву, яка є історичною та молодою, що посідає своє законне та канонічне місце у сім’ї Автокефальних Православних Церков. Вітаємо! І нехай Бог завжди благословляє та оберігає Україну та всіх українців!»
Олег Гуцуляк: Православна Церква України Всією помісною Українською Православною Церквою радіємо візиту Вселенського Патріарха Варфоломія до України. Майже три роки тому Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній отримав з рук Його Всесвятості історичний документ – Томос про автокефалію, яким було відновлено справедливість та підтверджено духовну незалежність Української Церкви. Символічно, що цьогорічний приїзд Вселенського Патріарха Варфоломія приурочено до 30-ї річниці відновлення Незалежності України. Запрошуємо вірян разом з нами зустріти Вселенського Патріарха, першого серед рівних, та в спільній молитві вознести вдячність Господу. Адже завдяки твердій позиції Його Всесвятості нині Українська Православна Церква має рівні права з іншими помісними Церквами світу, а український народ може молитися в рідній Церкві рідною мовою. 21 серпня о 10:00 в Михайлівському Золотоверхому соборі відбудеться урочиста зустріч Його Всесвятості та подячна молитва з нагоди його приїзду. 22 серпня о 9:00 на території Собору Святої Софії Київської під відкритим небом відбудеться Божественна літургія, яку очолять двоє Предстоятелів: Всесвятійший Вселенський Патріарх Варфоломій та Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Акредитація для ЗМІ за посиланням: bit.ly/3k641SN Слава Богу за все!
Олег Гуцуляк: І знову провал сектантського псевдопатріарха Кіріла. Спочатку брехали, що ми не об'єднаємось! Потім брехали, що Томосу ніхто не надасть! Далі брехали, що ніхто Православна Церква України не визнає. Потім нас визнали Грецька, Олександрійська і Кіпрська Церкви. Та москва продовжує самодурство, лякаючи оголосити Патріарха Варфоломія єретиком. Під час літургії з нагоди 30-ї річниці патріаршого служіння Вселенського Патріарха Варфоломія відбувся крок в нашу сторону з боку Румунської Православної Церкви. Фактом цього є спільне богослужіння ієрарха Румунської ПЦ митрополита Триговіштського Нифонта з ієрархом Православної Церкви України архієпископом Тернопільським і Кременецьким Нестором. Тепер або митрополита Нифонта мусять відлучити від служіння (цього звісно не буде), або на офіційному рівні визнати нашу церкву. Тобто після Константинополя, Елладської, Олександрійської, Кіпрської й Румунська церква наблизилася до визнання та вступу з нами в повне сопричастя, а москва отримує ще одного ляпаса! Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Ганьба брехунам московитам!
полная версия страницы